Поиск сайту / Site search

..."Святая Земля" – прототип всех остальных, духовный центр, которому подчинены остальные, престол изначальной традиции, от которой производны все частные ее версии, возникшие как результат адаптации к тем или иным конкретным особенностям эпохи и народа.
Рене Генон,
«Хранители Святой Земли»

07.08.2022

Фергад Туранли: Міграційні процеси на Кавказі: причини, перебіг подій і наслідки

Фергад ТУРАНЛИ, доктор історичних наук, професор кафедри загального і слов’янського мовознавства факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», вул. Сковороди, буд. 2, м. Київ, Україна, 04070 (ferhadturanly@gmail.com)

Анотація 

У статті йдеться про дослідження проблеми міграційних процесів на Кавказі, зокрема наголошується на причинах розподілу території Азербайджану на Північну та Південну. Згідно з умовами договорів укладеними в ХІХ ст. між Російською імперією та Персидською державою Ґаджарів, які спричинили здійсненню міграційних процесів, а саме переселення вірменського населення з території Ірану та Османської імперії на землі Північного Азербайджану, зокрема Карабаху з метою зміни етнічного та релігійного складу. У наслідок цієї політики місцеве азербайджанське населення були витиснені та   депортовані. Цей процес тривав до 90-років ХХ ст. і спроваджувався окупацією історичних земель Азербайджану та Грузії / Сакартвело про що свідчать численні архівні документи та свідки. Підкреслюється, що найважчим моментом у зазначеній ситуації є те, що місцеве населення, зосібна діти, жінки, люді похилого віку зазнавали тортур і фізичне знищення з боку вірменських збройних терористичних угрупувань, що називається геноцидом і  позбавлення людей права жити у своїх рідних оселях.

У результаті тривалою національно-визвольної боротьби азербайджанського народу 27 вересня 2020 року розпочалася Вітчизняна війна.

Ключові слова: історія, міграція, Кавказ, міжнародні відносини, право, війна,  мир

Значущість теми названого дослідження полягає у тому, що проблеми міграційних процесів на Кавказі пов’язані з окупацією та розподілом території Азербайджану на Північну та Південну, анексією Грузії наголошується на об’єктивних причинах, перебігах та  наслідках. У зв’язку з цим трагічні події, котрі були пов’язані з скоєнням проти азербайджанців, та те, як вірменські збройні загони здійснювали свої плани масового вбивства-геноциду азербайджанців, слід згадати трагедію 26 лютого 1992 р. в м. Ходжали у Нагірному Карабасі, зокрема руйнування культурної спадщини, житла та господарства людей у містах Шуша, Лачин, Ходжавенд, Кельбеджер, Агдере, Агдам, Фізулі, Джебраїль, Ґубадли, Зенгілан та ін. Азербайджану що були загарбані в 1992–1993 роках. У наслідок цих дій 20 % території Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах і 7 сусідніх районів перебував під окупацією вірменських збройних загонів. Тільки 1988 – 1993 роках  до 1,5 мільйон азербайджанців були виселені у насильницький спосіб з адміністративної території Вірменії та з окупованих нею азербайджанських земель.

Необхідно зазначити, що причини цих подій пов’язані з історією, яка починається у XIХ ст., коли азербайджанці почали зазнавати фізичного знищення та тортури з боку вірменських шовіністичних сил, які діяли під безглуздим лозунгом створення своєї країни за рахунок загарбання чужих територій на Південному Кавказі за підтримки Російської імперії, зокрема царського режиму й очистити від місцевого азербайджанського населення. Варто сказати, що з анексією Східної Грузії тобто Картлі-Кахетинського царства, загарбання названою імперією означених територій  посилився  . У цей час завоювання Росією азербайджанський земель, у тому числі так зв. Шораельського та Памбакського султанств Іреванськогого ханства викликало руху протесту з боку правителя та населення ханста, зокрема ґенджинського.   

Після укладення Гюлістанського за назвою «Трактатъ, Заключенный въ Гюлистанѣ, 12 Октября 1813 г.» з 11 статей та Туркменчайського «Трактатъ, Заключенный въ Туркменчаѣ, 10 Февраля 1828 года» з 16 статей договорів, зокрема «Особый актъ, заключенный въ Туркменчаѣ, 10 Февраля 1828 годо (о торговлѣ)» з 9 статей між Російською імперією та Іраном територія Азербайджану був розділена на південну та північну  . Згідно з останнім договором на землі Північного Азербайджану, зокрема Карабаху з території Ірану та Османської імперії було переселено сотні тисяч вірменів, яким, на відміну від місцевого азербайджанського населення, надавалися особливі права та пільги, що, в свою чергу, призвело до витіснення азербайджанців із тих територій й насильницькому зміни демографічного складу населення зазначених земель. Християнський фактор використовувався названою імперією для окупації та експлуатації на землях Кавказу. Отже, окупація Північного Азербайджану, зосібна історичних територій Іреванського, Карабахського і Нахчиванського ханств супроводжувалися масовим переселенням на загарбані землі вірмен. До кінця XIX ст. їх чисельність складалася до 900 тис.  . Водночас на теренах Західного Азербайджану було створено адміністративну територію під назвою «вірменська область», яка згодом було використано для створення держави на зазначених окупованих територіях  .  Можна стверджувати, що у наслідок цих подій на етнічній карті Південного Кавказу вперше з’явилася вірменська спільнота. Зокрема, у наукових дослідженнях йдеться про те, що у 1836 році російська влада ліквідувала Албанську церкву на території Азербайджану як його релігійну та культурну спадщину. У такій спосіб відбулися григоріанізація та вірменізація хритсян-албанців, зосібна асиміляції тюрксько-азербайджанського люду   . 

Після зміцнення своїх позицій на Кавказі вірменські шовіністи, заснувавши 1887 р. Гнчацьку, а 1890 р. Дашнацьку терористичні партії, розширили плани етнічної чистки. У 1905 – 1907 рр. вірменські озброєні загони знищили мирних азербайджанців, у тому числі турецьке населення і позруйновували їхні оселі в районах Зангязур, Гьойча, Нахчивань, Карабах, Тіфліс (Тбілісі), Ґендже, Баку; 1914 р. – у Східній Анатолії Туреччини в районах Ерзурум, Карс, Адана та ін.; розграбували та позруйновували міста і села, знущалися з жінок, літніх людей і дітей. У березні-квітні 1918 р. в районах Баку, Шамахи, Куба, Мугань, Ленкорань Азербайджану вірменсько-більшовицькі збройні загони знищили понад 50 тисяч і виселили з насиджених місць десятки тисяч азербайджанців. Тільки в Баку було закатовано та знищено більше 30 тисяч людей. У Шемахі було розгромлено та зруйновано близько 58 селищ, знищено 7 тисяч людей, зокрема 1653 жінки та 865 дітей. 

Карта Азербайджана, 1918 р., 147 тис. 629 км2

Унаслідок проведення дашнацькою владою політики «Вірменія без тюрків» кількість азербайджанського населення в Еріванській губернії (колишня територія Іреванського ханства Азербайджану) зменшилася з 375 тисяч 1916 р. до 70 тисяч 1922 р. 

Користуючись тим, що ці акти знищення та депортації азербайджанського населення з своїх рідних земель не отримали своєї належної політичної та правової оцінки, вірменські шовіністичні сили продовжували свої терористичні дії й за совєтських часів. Одвічні азербайджанські історичні території Гьойча, Зангязур та ін., згідно з рішенням центральної влади СРСР, було передано Вірменській РСР, а Нагірний Карабах Азербайджану 1923 р. отримав статус автономної області. Скориставшись цим статусом вірменські сепаратисти посилили своїх дій проти Азербайджану. Варто зазначити, що у 1948 – 1953 рр. правлячі кола Вірменської РСР, користуючись підтримкою центральних органів влади ЦК КПРС та СРСР чинили масову депортацію азербайджанців з їх історично-етнічних земель на адміністративній території Вірменської РСР у 1948 – 1953 роках. Одним з свідчень цієї події є архівний документ під назвою «Постановлене (№ 4083) о переселене колхозников и другого азербайджанского населения из Армянской ССР в Кура-Араксинскую незменность Азербайджанской ССР»  Ради міністрів СРСР від 23 грудня 1947 р. (Москва, Кремль) з метою заселення на їх землях  і оселях  вірмен з інших країн  . 

Совет министров СССР, Постановление № 4083 от 23 декабря 1947 года. Москва, Кремль О переселении колхозников и другого азербайджанского населения из Армянской ССР в Кура-Араксинскую низменность Азербайджанской ССР; доп. 10/111-48 г. N: 754 

У 1-й статті цього документа (доп. 10/111-48 г. N: 754 що складається з 11 ст.) йдеться: «Переселить в 1948–1950 годах на добровольных началах в Кура-Араксинскую низменность Азербайджанской ССР 100 тысяч колхозников и другое азербайджанское население из Армянской ССР, из них: 10 тысяч человек – в 1948 году, 40 тысяч человек – в 1949 году и 50 тысяч человек – в 1950 году», який свідчить про факт депортації азербайджанського населення з своїх рідних земель. Зазначимо, що з 1988 р. сепаратистський рух вірменських шовіністів із метою відокремлення Нагірного Карабаху від Азербайджану за підтримки центральної влади СРСР, КДБ набув нової сили  .  

У 1990 – 2020 роках 20 % території Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах і 7 сусідніх районів, перебував під окупацією вірменських збройних загонів; більше мільйона азербайджанців було виселено націльницьким способом з території Вірменії та з окупованих нею азербайджанських територій. На території Вірменії, де в свій час азербайджанське населення складало абсолютну більшість, сьогодні немає жодного азербайджанця. В результаті озброєної агресії Вірменії понад 18 тисяч азербайджанців було знищено, понад 10 тисяч мирних жителів отримали серйозні поранення, понад 50 стали каліками, понад 4 тисяч пропали без вісті, а 877 міст, сіл, селищ було розграбовано, розгромлено та спалено. У цьому контексті варто нагадати, що протягом 200 століть народ Азербайджану зазнавали етнічної чистки й політики геноциду з боку Вірменії з руйнівними наслідками  .   

Для того, щоб мати уявлення про злочини проти азербайджанців і про те, як вірменські збройні загони здійснювали свої плани геноциду, досить згадати трагедію 26 лютого 1992 р. в м. Ходжали Нагірного Карабаху. Під час цих подій, що були однією з найстрашніших трагедій за всю історію людства, було звіряче вбито близько 613 мирних азербайджанців, зокрема 63 дитини, 106 жінок; 487 чоловік було покалічено; 150 людей досі вважаються зниклими; 1275 жителів – літніх людей, дітей, жінок було взято в полоню де вони зазнали нелюдських знущань, катувань і зневаги  . 

Згідно з указом президента Азербайджанської Республіки «Про геноцид азербайджанців», 31 березня є Днем пам’яті жертв геноциду азербайджанців. У зв’язку з цим, 31 березня 1998 р. Парламент Азербайджанської Республіки прийняла спеціальну декларацію та звернулася до Організації Об’єднаних Націй (United Nations, UN), Організації з безпеки і співробітництва в Європі (Organization for Security and Co-operation in Europe, OSCE), Ради Європи (Council of Europe), Парламентської Асамблеї Ради Європи (Parliamentary Assembly of the Council of Europe, PACE), Співдружності Незалежних Держав (Commonwealth of Independent States, CIS) та інших міжнародних організацій із проханням визнати зазначену трагедію скоєними  з боку вірменських шовіністів і сепаратистів як геноцид азербайджанців. Прискорити завершення процесу вироблення дійових міжнародних правових механізмів, які в майбутньому будуть виключати можливість залишатися безкарним за такі злочини, а також сприяти мирному урегулюванню вірменсько-азербайджанського воєнного конфлікту відповідно міжнародних правових норм. Незважаючи на зазначене звернення, на жаль, нічого не було зроблено для розв’язання цього конфлікту. Варто зазначати, що безкарність скоєного злочину створює відповідний ґрунт для нових противоправних дій з боку Республіки Вірменія. Адже теперішній час її зазіхання на Нахчивань, яка, як відомо, є невід’ємною частиною території Азербайджану; заклики анулювати Карську угоду, підписану в жовтні 1921 р. між Азербайджанською, Грузінською, Вірменською РСР та Туреччиною за участі РРФСР; претензії на території Туреччини та інших сусідніх держав – усе це є результатом тих умов безкарності за окупацію 20 % території Азербайджанської Республіки, яка завершилася з підписанням 10 листопада спільної заяви про завершення 44-денної ІІ Карабаської війни, котра була підписана президентом Азербайджанської Республіки Ільгамом Алієвим, прем’єр-міністром Республіки Вірменія Ніколом Пашиняном і президентом Російської Федерації Володимиром Путіним  . 

Принагідно заначимо, що частина території  Грузії, яка, у тому числі межує з Азербайджаном і Туреччиною окупована російським військом у результаті війни 8–12 серпня 2008 року. З приводу цього питання знаний український історик Микола Дорошко наголошує на тому, що російська сторона «… в грузинсько-асетинському і грузинсько-абахазському конфліктах… бере участь не як миротворець, а як зацікавлена сторона і цілеспрямовано підтримує сепаратистські рухи в цих двох грузинських регіонах»  , що свідчить посилення свого впливу на Південному Кавказі Московією, щоб перешкоджати вступу Грузії до Організації північноатлантичного договору  . У цьому контексті  зазначимо, що з  2014 року в результаті російської збройної агресії проти України її Автономна Республіка Крим і Севастополь теж перебуває під окупацією. Унаслідок російської інтервенції, яка почалася 2014 р. в Україну за офіційними даними ООН кількість жертв війни складає до 13 тисяч, чисельність вбитих складає близько 3300 цивільних осіб  .

Продовжуючи розгляд теми порушеного дослідження варто наголосити на тому, що  Парламент Азербайджанської Республіки неодноразово звертався до зазначених міжнародних організацій: ООН, ОБСЄ, РЄ, ПАРЄ та інших міжнародних організацій, до парламентів та урядів усіх країн світу визнати факт геноциду, що століттями здійснювалися вірменськими шовіністичними та терористичними силами проти азербайджанського населення, зокрема чинили окупацію історичних земель Азербайджану, вжити усіх правових заходів для того, щоб протистояти спробам подібних трагедії в майбутньому; сприяти ліквідації наслідків вірменської агресії проти Азербайджану та забезпеченню безпеки в регіоні. Адже з 1990-х років Парламент Азербайджанської Республіки вимагав від ООН оголосити Вірменію державою-агресором, застосувати щодо неї відповідні норми міжнародного права, які передбачають заходи покарання агресора; забезпечити виконання Резолюцій Ради Безпеки ООН № 822, 853, 874 і 884 від 1993 р. про термінове та беззастережне виведення вірменських збройних сил із окупованих азербайджанських територій і відновлення  територіальної цілісності Азербайджанської Республіки. В результаті цієї окупації 1 мільйон 139 тис. азербайджанського населення стало депортованим і вимушеним переселенцем з рідних земель, загинули 20 тис. людей, 50 тис. стали інвалідами, а загальна чисельність зниклих, полонених та заручників складає понад 6 тис. осіб, а завдана матеріальна шкода складає 300 мільярд дол. США. 

З приводу зазначеної проблеми діяльність Мінської групи ОБСЄ Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (Organization for Security and Cooperation in Europe), котра була створена у 1992 р.  для мирного урегулювання вірменсько-азербайджанського конфлікту, зокрема звільнення окупованих територій, навпаки ускладнювала розв’язанню цієї проблеми. 

27 вересня 2020 року військо Азербайджану розпочало звільнення окупованих територій згідно з вимог Конституції Азербайджанської Республіки й відповідних норм міжнародного права. У результаті 44-х денною війни, яка завершилося підписання спільної заяви із 9 (дев’яти статей) 10 листопада 2020 року між Азербайджанською Республікою, Російською Федерацією та Республікою Вірменія щодо припинення вогню, яка завершилася капітуляцією останньої  . Ця подія ознаменувалася як Вітчизняна війна азербайджанського народу, котра стала знаменною історичною подією. 

Висновки

Підсумовуючи розгляд порушеної проблеми зазначаємо про необхідність:

офіційного визнання факту – фізичного знищення та тортури  азербайджанців у м. Ходжали та інших міста;

застосування відповідних конституційних, правових, зосібна міжнародних заходів, щодо звільнення азербайджанських земель, які перебували під окупацією Вірменії та визнання її державою-агресором;

затвердження факту окупації  території  Грузії російським військом у результаті конфлікту 2008 року;

затвердження факту окупації в результаті російської збройної агресії проти України її Автономної Республіки Крим з 2014 року;

повернення полонених та  депортованих азербайджанців до своїх рідних осель та забезпечення територіальної цілісності Азербайджанської Республіки, України та Грузії;

наразі сотні українських азербайджанців та грузин достойно служать в лавах з метою звільнення незаконно загарбаної території України; 

з метою розв’язання зазначених проблем посилити наукову співпрацю, щорічно організувати подібних наукових конференцій;

27 вересня – 10 листопада 2020 року військо Азербайджану звільнило  окупованих територій як результат тривалою національно-визвольної боротьби;

заснування нової регіональної міжнародної організації, а саме «Військово-політичного союзу в складі Азербайджан, Грузія, Україна, Туреччина» (з перспективою розширення чисельність держав) з метою забезпечення  миру на Кавказі та Чорноморському басейні як важливі перехрестя міжкультурних і транспортних комунікацій.

Документи та наукова література

1. Постановление № 4083 от 23 декабря 1947 года. Совет министров СССР,  Москва, Кремль О переселении колхозников и другого азербайджанского населения из Армянской ССР в Кура-Араксинскую низменность Азербайджанской ССР; доп. 10/111-48 г. N: 754. 

2. Договоры Россіи съ Востокомъ: политические и торговые. Собралъ и издал Т. Юзефовичь. С. Перербургъ «Типографыя О. И. Бакста, Невскій, 71»,  1869. С. 208–227. 296 с.

3. Гулиев Ариф. Украино-азербайджанские отношение: право, политика, дипломатия: сб. научных трудов. Том 3. Харьков: Факт, 2017.  564 с.

4. Дорошко М.  С. Геополітичні інтереси та зовнішня політика держав пострадянського простору : навч. посіб. К.. : Ніка-Центр, 2011. С. 145–147. 228 с.

5. Ейвазли Елшад. Діти, які не виросли. Харків «Контраст», 2018. 101 с.

6. Крюгер Хейко. Нагорно-Карабахский конфликт. Правовой анализ: Перевод с английского издания. Баку: Издательство «Бакы Университети», 2012. 228 с.

7. Магмудлу Ягуб. Азербайджан: нариси історії. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. 154 с.

8. Махмудов Ягуб, Мустафазаде Тофик, Мамедов Сулейман и др. Иреванское Ханство. Институт истории имени А. А. Бакиханова НАН Азербайджана. Баку: Отпечатано в типографии  «Чашыоглу», 2010.  620 с.

Інтернет-ресурс

1. http://web.archive.org/web/20090723164826/http://karabakh.doc.azerall.info/ru/hisdoc/hd014.htm

2. http://georgiatoday.ge/news/22992/Georgian-President-on-Nagorno-Karabakh-Deal:-New-Era-Starts-in-the-Caucasus

3. https://mod.gov.az/ru/news/obrashenie-prezidenta-azerbajdzhana-ilhama-alieva-k-narodu-33796.html

4. http://kremlin.ru/supplement/5606

5. https://www.radiosvoboda.org/a/29792144.html

Додаток 1

ЗАЯВЛЕНИЕ 

Президента Азербайджанской Республики, премьер-министра Республики Армения и Президента Российской Федерации

Мы, Президент Азербайджанской Республики Ильхам Алиев, премьер-министр Республики Армения Никол Пашинян и Президент Российской Федерации Владимир Путин, заявляем нижеследующее: 1. Объявляется о полном прекращении огня и всех военных действий в зоне нагорно-карабахского конфликта с 00 часов 00 минут по московскому времени 10 ноября 2020 года. Азербайджанская Республика и Республика Армения, далее именуемые Сторонами, останавливаются на занятых ими в настоящее время позициях. 2. Агдамский район возвращается Азербайджанской Республике до 20 ноября 2020 года. 3. Вдоль линии соприкосновения в Нагорном Карабахе и вдоль Лачинского коридора развертывается миротворческий контингент Российской Федерации в количестве 1960 военнослужащих со стрелковым оружием, 90 бронетранспортеров, 380 единиц автомобильной и специальной техники. 4. Миротворческий контингент Российской Федерации развертывается параллельно с выводом армянских вооруженных сил. Срок пребывания миротворческого контингента Российской Федерации – 5 лет с автоматическим продлением на очередной 5-летний период, если ни одна из Сторон не заявит за 6 месяцев до истечения срока о намерении прекратить применение данного положения. 5. В целях повышения эффективности контроля за выполнением Сторонами конфликта договоренностей развертывается миротворческий центр по контролю за прекращением огня. 6. Республика Армения до 15 ноября 2020 года возвращает Азербайджанской Республике Кельбаджарский район, а до 1 декабря 2020 года – Лачинский район, оставляя при этом за собой Лачинский коридор (шириной 5 км), который будет находиться под контролем миротворческого контингента России и обеспечивать связь Нагорного Карабаха с Арменией и при этом не будет затрагивать г.Шушу.По согласованию Сторон в ближайшие три года будет определен план строительства нового маршрута движения по Лачинскому коридору и таким образом предусмотрена будущая передислокация российского миротворческого контингента для охраны этого маршрута. Азербайджанская Республика гарантирует безопасность движения по Лачинскому коридору граждан, транспортных средств и грузов в обоих направлениях. 7. Внутренне перемещенные лица и беженцы возвращаются на территорию Нагорного Карабаха и прилегающие районы под контролем Управления Верховного комиссара ООН по делам беженцев. 8. Производится обмен военнопленными и другими удерживаемыми лицами и телами погибших. 9. Восстанавливаются все экономические и транспортные связи в регионе. Республика Армения гарантирует безопасность транспортного сообщения между западными районами Азербайджанской Республики и Нахчыванской Автономной Республикой с целью организации беспрепятственного движения граждан, транспортных средств и грузов в обоих направлениях. Контроль за транспортным сообщением осуществляют органы Пограничной службы ФСБ России. По согласованию Сторон будет обеспечено строительство новых транспортных коммуникаций, связывающих Нахчыванскую Автономную Республику с западными районами Азербайджана.

10 ноября 2020 г.

Додаток 2

ЗАЯВЛЕНИЕ

Президента Азербайджанской Республики, Премьер-министра Республики Армения и Президента Российской Федерации

Мы, Президент Азербайджанской Республики И.Г.Алиев, Премьер-министр Республики Армения Н.В.Пашинян и Президент Российской Федерации В.В.Путин заявляем о следующем: 1. В целях реализации пункта 9 Заявления от 9 ноября 2020 года в части разблокировки всех экономических и транспортных связей в регионе, поддерживается предложение Президента Российской Федерации В.В.Путина о создании трёхсторонней Рабочей группы под совместным председательством вице-премьеров Азербайджанской Республики, Республики Армения и Заместителя Председателя Правительства Российской Федерации. 2. Рабочая группа до 30 января 2021 года проведет первое заседание, по результатам которого сформирует перечень основных направлений работы, вытекающих из реализации пункта 9 Заявления, установив в качестве приоритетов железнодорожное и автомобильное сообщение, а также определит иные направления по согласованию между Азербайджанской Республикой, Республикой Армения и Российской Федерацией, далее именуемые Сторонами. 3. В целях реализации основных направлений деятельности сопредседатели Рабочей группы утвердят состав экспертных подгрупп по этим направлениям из числа должностных лиц компетентных органов власти и организаций Сторон. Экспертные подгруппы в месячный срок после заседания Рабочей группы представят перечень проектов с обоснованием необходимых ресурсов и мероприятий для их реализации и утверждения на высшем уровне Сторонами. 4. Рабочая группа до 1 марта 2021 года представит для утверждения на высшем уровне Сторонами перечень и график реализации мероприятий, предполагающих восстановление и сооружение новых объектов транспортной инфраструктуры, необходимых для организации, выполнения и обеспечения безопасности международных перевозок, осуществляемых через Азербайджанскую Республику и Республику Армения, равно как и перевозок, осуществляемых Азербайджанской Республикой и Республикой Армения, при выполнении которых требуется пересечение территорий Азербайджанской Республики и Республики Армения.

11 января 2021 г

 UDC 94:[314.15.045+341.485](479.24)"18/19"

ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4637-7121

ResearcherIDAAA-1075-2020 (https://publons.com/researcher/2932689/ferhad-turanly/)

Ferhad TURANLY, Doctor habilitatus in History Scs., Professor of Chair for General & Slavic Linguistics of Humanities Department of National University “Kyiv Mohyla Academy”, 2 Skovoroda Str., Kyiv, 04070, Ukraine (ferhadturanly@gmail.com)

MIGRATION PROCESSES AT THE CAUCASUS: 

THE REASONS, COURSE OF EVENTS, AND OUTCOMES

Summary

The article deals with the study of the problem of migration processes at the Caucasus, particularly, it emphasizes the reasons for the division of Azerbaijan territory into Northern and Southern. The terms of agreements signed in the XIX century between Russian Empire and Persian State of Gadgars caused the migration processes, and particularly, displacement of Armenian population from the territory of Iran and Ottoman Empire to the lands of Northern Azerbaijan, and Karabakh in particular, with the view to changing the ethnic and religious composition of the region. As a result of this policy, local Azerbaijan population was displaced and deported. This process went on until the 1990th and was accompanied by the occupation of historic Azerbaijan and Georgia / Sakartvelo lands, which is certified by a number of archive documents and witnesses. It is worth mentioning that the hardest moment in this situation was that local population, particularly, children, women and elderly people underwent tortures and physical destruction from the Arminian armed groups, which is considered to be genocide and deprivation of right to live in the native homes. The continuous liberation struggle of Azerbaijan nation resulted in the breakout of Civil war on 27 September 2020.

Key words: history, migration, the Caucasus, international relations, rights, war, peace

http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/21205

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Господи, розпороши ті народи, що бажають війн! / Господи, распыли те народы, которые желают войн! / Lord, disperse those nations that want wars! / Domine, disperge gentes istas, quae bella desiderant! / Κύριε, διασκόρπισε τα έθνη που θέλουν πολέμους!/ Signore, disperdi quelle nazioni che vogliono le guerre! / ¡Señor, dispersa aquellas naciones que quieren guerras! / Seigneur, disperse ces nations qui veulent des guerres! / Herr, zerstreue jene Nationen, die Krieg wollen!/ אדוני, פזר את העמים האלה שרוצים מלחמות! / Ya Rəbb, müharibə istəyən millətləri dağıt! / Uram, oszlasd szét azokat a nemzeteket, amelyek háborúkat akarnak! / Herra, hajota kansat, jotka haluavat sotia! / اے رب، ان قوموں کو منتشر کر دے جو جنگیں چاہتی ہیں!
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАЯ СВИТЬОД - ВЕЛИКАЯ БЬЯРМИЯ - ВЕЛИКАЯ ТАРТАРИЯ - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»