________
1Снайдер Т., Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569–1999, Київ 2014, с. 363.
До таких проблемних та дискусійних питань належить категорія толерантності як базовий чинник у рамках формування єдиного європейського, але попри все полікультурного і світоглядно-різновекторного простору.
Виписуючи ескізно нову концепцію Європи у кінці ХХ ст., лідери країн та провідні фахівці у різних галузях звертали увагу на складність та безпрецедентність задач, але все ж процес пере форматування європростору був запущений. Флагмани цього процесу з самого початку зіткнулися з комплексом новітніх проблем, і ключовою виявилась неготовність багатьох етнокультурних та соціокультурних (в окремих випадках політичних, релігійно-світоглядних) груп до інтеграції в європростір. У цій неготовності по-особливому висвітилась проблема толерантного співіснування. На тлі інших невирішених завдань толерантність як категорія часто свідомо відсувалась на маргінес, а в епіцентр ставилися питання економічні, політичні, правові, демографічні та ін. Власне, питання толерантної реорганізації європростору періодично виходило з тіні і нагадувало про свою актуальність (тут доречним буде перелік конфліктів у Сербії, Сараєво, міжетнічні конфлікти у різних регіонах Європи, депортації ромів з Парижа та ін. Також тут можна згадати різного типу конфлікти у Північній Африці та на Близькому Сході). Втеча від вирішення цього кола питань закладає та накопичує низку потенційно небезпечних питань, які на певному етапі здатні перейти у складний та затяжний конфлікт. Очевидно, що розраховувати на самовирішення чи самоліквідацію цих питань недоцільно, оскільки, як показує історичний досвід, проблеми такого типу без розумного, зваженого та професійного втручання не вирішуються.
Наразі йдеться про те, що значна кількість представників різних релігійних, етнічних та ін. груп з Африканського та Азійського континентів наводнили Європу, де знайшли надійний прихисток, але не пристали на програму інтеграції в європростір. Значна кількість мігрантів переносить традиції, світогляд, спосіб життя у цивілізований та етично вивірений євросвіт, не беручи до уваги, що деякі їхні традиції різко розходяться із сучасними європейськими цінностями, а радше є посилом із Середньовіччя чи ще більш давніх епох.
Спробуємо віднайти один із витоків цієї проблеми, а також окреслити можливі способи її вирішення.
Беззаперечним є те, що Європа зазнала серйозних «опіків», яких завдали у ХХ ст. фашистська та комуністична ідеології. І за принципом, за яким кодується історичний досвід, у рамках європростору (як і у світовому масштабі) вироблені механізми відторгнення ультраправих ідеологій і натомість євроспільнота (європейське полікультурне середовище) пропонує широкі програми ґречності, доброзичливості та толерантності. У зв’язку з цим для багатьох народів Євразії та Африки Центральна і Західна Європа постає у світлі омріяного едемського саду, до якого слід добратись за будь-яких обставин та за будь-яку ціну. Результатом цього став надпотужний потік мігрантів, які по всьому периметру європростору намагаються проникнути на її терени і за будь-яких обставин залишитись. Але найбільша загроза полягає в тому, що більшість вихідців з Афро-Азійських континентів, які опинились у європросторі та набули легального статусу, самоізолюються і не приймають правил співіснування, які поширені в європейській сім’ї народів. В окремих ситуаціях європейський етнокультурний простір стає безпорадним і неспроможним протиставити дієвий механізм самозахисту. Тому часто трапляються факти некоректної, а інколи й агресивної поведінки цих етнічних новоутворень до корінних культур.
Розшукуючи вирішення зазначеної проблеми, завернемось до історії євроконтиненту, його культури, етичних традицій.
Відомо, що знаковим і безпрецедентним в історії європростору був прихід християнських філософських, морально-етичних, світоглядних риторичних та ін. традицій2. З приходом християнства Європа хоч і повільно, але методично укладається в цілісний та (відносно) монолітний формат світової культури і духовності. Власне, в Європі визрівають основні ідеї світопорядку та
________
2Аверинцев С. С., Риторика и истоки европейской литературной традиции, Москва, 1996, с. 10.
канонізується нова мораль – Європа стає твердинею християнства. Впродовж І тисячоліття нашої ери саме європростір рецептує християнські ідеї, культивує, генерує та поширює на базі християнських цінностей нові ідеї щодо світопорядку, щодо законів облаштування соціокультурних та державних систем. Власне, Європа запропонувала тисячі томів та десятки тисяч трактатів, в яких автори намагались розширити та поглибити знання про матеріальні та духовні світи3.
Важливо буде зазначити, що християнство як комплекс філософсько-світоглядних та морально-етичних аксіом і постулатів формує та бере за основу низку нових, досі не актуалізованих категорій – це християнська любов, жертовність, толерантність, самопожертва та ін.
Хочеться приділити особливу увагу саме толерантності. Толерантність та християнська любов є ключовими категоріями Старого, а особливо Нового Заповітів. Це не лише нова одиниця світоглядного інструментарію. Це принципово нова модель світооблаштування, світопорядку, моралі, формування соціальної системи4.
На рубежі І і ІІ тисячоліть християнство як таке вже є легальною, загальновизнаною та загальноприйнятою релігією класичної Європи. Воно набуває офіційного статусу, і в цей період наступає нова фаза рецепції християнської моделі – прийняття її філософії, світоглядної парадигми на рівні обов’язкових правил, законів, норм. Християнство стає універсальним «мірилом» добра і зла, наділеного чеснотами та неетичного, доброчесного і гріховного та ін. Положення Святого Письма канонізуються на різних рівнях побудови людської спільноти (від родинно-особистісних до державно-генеалогізуючих) – на рівні кодексів, законів, етичних норм, конституцій та ін.
________
3Аверинцев С. С., Риторика и истоки европейской литературной традиции, Москва, 1996, с. 146.
4Соціологічна енциклопедія, Київ 2008, с. 433.
Відомо, що процес системної рецепції християнсько-етичних норм тривав практично все наступне тисячоліття, щоб лише у другій половині ХХ століття остаточно перейти з фази декларацій, теоретичних положень, констатацій і стати канонізованими нормами облаштування соціальної дійсності і людської спільноти загалом.
Важливо зазначити, що ключову роль у цих процесах відіграла Друга світова війна. Власне вона, Нюрнберзький процес та ін. процеси провели остаточну розмежувальну лінію між добром і злом. Проблема толерантності актуалізується і стає особливо запитуваною, злободенною та досліджуваною.
Толерантність перестає бути формальною, абстрагованою та віртуальною категорією, а виокремлюється як необхідна, усвідомлена та обов’язкова потреба, базовий сценарій мисленнєвої, комунікативної, соціальної поведінки5.
Безперечно, важливим чинником в інсталяції толерантності в генеалогічну систему європростору стала Міжнародна Декларація Прав Людини, яка всіма пунктами засвідчує право людини на свободу бути собою, на самоідентифікацію в етнокультурному, релігійно-світоглядному просторах, на «право мати право»6. Кожен із пунктів Декларації продиктований толерантністю, де саме вона є законодавчою і визначальною.
Толерантність як складна поліструктурна та багатовекторна категорія, яка випливає з багатьох сфер знань і сягає значних історичних глибин, є дефінітивно експлікованою і окреслена основними когнітивними (семантико-семіотичними) рамками7.
Основною семантичною ознакою є «терпимість», тобто «з терпінням ставитись», «співіснувати і терпимо ставитись до «інакшості» того, хто поряд»8. У
________
5Словарь философских терминов, научная ред. В. Г. Кузнецова, Москва 2004, с. 592.
6Загальна Декларація Прав Людини, код доступу http//www.histori.org.ua
7Словарь философских терминов, научная ред. В. Г. Кузнецова, Москва 2004, с. 590–591.
8Социологический энциклопедический словарь, ред.-координатор Г. В. Осипов, Москва 1998, с. 370.
значній джерельній базі знаходимо повний діапазон варіативності щодо інтерпретації цієї категорії. І зазначимо, що часто толерантність асоціюється з «терпимістю». Толерантність тут «терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, думок, ідей, вірувань…», а також «терплячість до несприятливих емоційних факторів»9. Це визначення виносить на передній план таку ознаку як «терпимість та терплячість». Саме ці семантичні компоненти маніфестують «зазнання моральної шкоди, психоемоційних та ін. уражень через неантагоністичне ставлення до того, хто існує поруч». Інакше кажучи, «не страждати через те, що поряд є хтось або щось інше». Так чи інакше, «той, хто поводиться толерантно, не повинен страждати або страждати, не показуючи свого психоемоційного дискомфорту». У цьому випадку виникає цілком логічне запитання: чи бути толерантним у стосунку до того, хто проявляє толерантність, але сам зазнає певних страждань. Очевидно, що у цьому випадку толерантність є явищем одностороннім – коли «інакшість» потрапляє в окреме, сформоване та збалансоване середовище, і воно – середовище проявляє толерантність, але при цьому це «чужорідне явище» може поводитися не надто толерантно (виважено, коректно) до самого середовища.
Група інших джерел розглядає толерантність як соціокомунікативну категорію, основною ознакою якої є намагання досягти консенсусу, гармонії і порозуміння в соціальному (культурно-комунікативному) середовищі – «моральна якість, що характеризує ставлення до інтересів, переконань, вірувань, звичок та поведінки інших людей… і виражається у прагненні досягти взаєморозуміння10. Інші джерела тлумачать толерантність як «здатність людей вступати у плідну комунікацію на основі поваги до його своєрідності і свободи»11. Тут, як бачимо,
________
9Этика. Энциклопедический словарь, под ред. Р. Г. Апресяна и А. А. Гусейнова, Москва 2001, с. 493–494.
10Єрушевич Г. Д., Мельник Я. Г., Логіка та етика, Івано-Франківськ, 2016, с. 92.
11Хамитов Н., Крылова С., Минаева С., Этика и эстетика. Словарь ключевых терминов, Киев 2009, с. 201.
категорію толерантності репрезентує така семантична ознака як «повага до своєрідності іншого», а «терпимість – зазнання страждань та моральних збитків» відсутні. Ця дещо уточнена дефініція є новим ракурсом в інтерпретації зазначеної категорії. Власне, за нею стоять нові етика, світогляд та навіть філософія.
Інша частина джерел тлумачить толерантність крізь призму етичних норм та правових стандартів, через «право на існування», «право на «іншість» чи «інакшість» і не зазнавати через це утисків чи дискримінації. Тобто «право бути іншим – не таким, як статистична більшість. Тут мається на увазі і «відсутність сегрегативних сегментів у соціально-політичній системі, і наявність соціального комфорту для усіх її членів». В інших інформаційних площинах фокусується увага на «рівновартості усіх членів суспільства та свідомому пригніченні почуття неприязні до іншого» й «іншість» тлумачиться як сучасна філософсько-антропологічна категорія»12.
На цьому етапі опису проблеми за акцентуємо увагу на тому, що більш розлогим інтерпретаціям толерантність піддається в епоху Просвітництва, але більшою мірою вона розглядається у контексті «віротерпимості» – релігійно-світоглядна толерантність.
Беззаперечним є те, що впродовж останніх століть в європейському та світовому просторах толерантність як категорія окреслилась та визріла як базова і ввійшла в соціокультурний та ментальний простір як органічний елемент. Більше того, правова база, конституційне право європейських країн рецептували, розробили, вдосконалили, та рельєфно описали цю категорію і запустили програму імплементації в діючі системи. І це, безперечно, є досягненням з точки зору еволюції людського суспільства.
________
12Этика. Энциклопедический словарь, под ред. Р. Г. Апресяна и А. А. Гусейнова, Москва 2001, с. 493–494.
Зворотній бік цієї проблеми полягає у тому, що друга половина ХХ ст., а особливо початок ХХІ ст., були затьмарені низкою терористичних актів, конфліктів на етнічному, релігійному та ін. ґрунтах. Також, як зазначалося вище, лавина мігрантів з країн Східної Європи, особливо Азії та Африки, яка накрила Європейський континент, спричинила соціальну нестабільність. Не вплинули суттєво на ситуацію і наявність значної кількості гуманітарних програм, багатомільйонні інвестиції у соціальні програми та ін. Однозначним є те, що, йдучи шляхом гуманізації соціокультурного простору і послуговуючись толерантністю як програмною та базовою категорією, євроспільнота (тут однаковою мірою і Північна Америка, і Австралія та ін. країни з високим рівнем економічної культури, рівнем життя та соціальними гарантіями) не виробила імунітету, не створила системи самозахисту, стала безпорадною перед лавинами мігрантів… І, слід зазначити, що саме мігранти не завжди є коректними, етично налаштованими та толерантними у стосунку до регіону чи країни, яка надає їм притулок. Тут випливло питання міри доброчинності, межі доброзичливості, доцільності цієї високої самопожертви. Актуальним став вислів «вгамуй щедрого, щоб не довелося його рятувати милостинею». Тут необхідно звернутись до текстів Святого Письма, оскільки воно є джерелом толерантності та християнської етики, та ще раз більш пильно і скрупульозно переглянути (навіть ревізувати) цю категорію.
У текстах Біблії (тут йдеться про Новий Завіт) на тлі тотальної, всеосяжної та безпрецедентної любові до навколишніх Ісус Христос, апостоли, послідовники віри Христової та навіть Всевишній могли проявити гнів, різкий осуд, покарання, жорстку поведінку та ін. У Святому Письмі християнська любов не є безмежною та всеосяжною. Вона, як бачимо, має межі, а жорсткість, з якою реагує на реалії життя носій християнської моделі світу та моралі, не варто сприймати як відхід від канонів християнської любові. Тут можемо звернутися до сфольклоризованої мудрості «б’є – значить любить», яка вказує на необхідність поважати закони Божі. Чемність повинна бути притаманна не лише віруючим християнам, а й тим, хто послуговується цією чемністю, хто прибігає за допомогою, щедротами, хто просить підтримки та пожертви. Варто наголосити, що біблійний текст переповнений історіями, притчами, фразеологізмами, афоризмами та словосполученнями, які стали крилатими, а мудрість – універсальними формулами буття. Своєю поведінкою Ісус Христос дає настанови учням та послідовникам своїм, є своєрідною моделлю поведінки, яку варто застосовувати у тому випадку, коли перед тобою стоїть невиправний грішник, фарисей чи ін. злочинець. Він закликає до жорсткої поведінки стосовно тих осіб, які ігнорують та зневажають волю Всевишнього, порушують приписи, які викладені у заповідях. Так, скажімо, Господь виганяє з Раю Адама і Єву за те, що вони проігнорували одну з базових настанов – не чіпати плоду з дерева пізнання добра і зла. Бог не вибачив такого зухвальства, не відпустив цей гріх. Перші люди стали persona non grata, були вигнані за межі райського саду13. Це дуже жорстоке покарання – людина була змушена радикально змінити свій спосіб життя – у важкій праці здобувати хліб і в муках народжувати дітей. Інакше кажучи, невміння поводитися, відсутність поваги до законів, безвідповідальність та ігнорування базових правил дає моральне право (у Біблії це право Бога) позбавляти цинічно налаштованих людей послуговуватись даними благами. Поведінка Бога щодо Адама і Єви однозначна і безкомпромісна – не місце їм у системі, яку вони зневажають.
Змішання мов унаслідок вавилонського стовпотворіння теж було жорстокою дією з боку Всевишнього. Не лише будівничі втратили здатність комунікації і розділились за мовно-етнічними ознаками. В результаті такої диференціації намарно пропав їхній труд, більше того, почалися різного роду протистояння і навіть міжусобиці, війни, кровопролиття14.
________
13Біблія, Українське біблійне товариство, с. 3.
14Біблія, Українське біблійне товариство, с. 10.
Жорстокою формою поведінки Всевишнього можна вважати випробовування Авраама, основною вимогою до якого було вбивство єдиного сина – Ісаака. Авраам пережив важку драму, травму душі, погодившись власноруч убити сина, щоб у такий спосіб довести Богові свою вірність та любов. Він не знав, що в останню мить Бог зупинить це дійство і кров не проллється. Авраам був підданий душевним тортурам, зазнав страждання, що теж може бути інтерпретовано як жорстоке ставлення до своїх благовірних15.
У текстах Святого Письма є велика кількість історій, які свідчать про невблаганність, жорсткість, відсутність милості та поблажливого ставлення до порушників законів та настанов Божих. Інколи Всевишній посилає страждання навіть тим, хто не вчинив ніякого гріха. Так, скажімо, значних страждань зазнає ізраїльський народ, який сорок років блукав пустелею у пошуках своєї прабатьківщини (землі обітованої). І з волі Отця у процесі цих мандрів вимирає все покоління, яке зазнало рабства (були рабами у серцях своїх), що, власне, і було кінцевою метою цих блукань. І, як наслідок, на землі ізраїльські прийшли лише ті, хто був народжений вільним. Це випробовування було вимушеною мірою, важким іспитом, і вони перенесли чималі муки і страждання16.
Не можна не назвати жорстокою поведінку Творця стосовно всіх жителів Землі, коли було влаштовано потоп і врятувалися лише Ной з родиною та невелика кількість тварин. Усі ж інші жителі і тваринний світ сталим жертвами небаченої повені. В цьому епізоді теж констатуємо відсутність усепрощення та милосердя, а бачимо жорсткість, однозначність дій та безкомпромісність17.
Бог часто посилає смерть як покарання, як відкуп провин, які чинить людина. Наприклад, у Книзі Левит у притчі про «Смерть за Богозневагу» знаходимо «І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: «Виведи того, хто
________
15Біблія, Українське біблійне товариство, с. 20.
16Біблія, Українське біблійне товариство, с. 70.
17Біблія, Українське біблійне товариство, с. 67.
проклинав, поза табір, і покладуть усі, хто чув, свої руки на голову його і закидає його камінням уся громада»18. Звичайно, такий наказ – смертна кара – є найважчою формою впливу на буття людини. Але Бог віддає такий наказ, і це сприймається як належне в контексті боговідступництва, гріхопадіння, непокори Всевишньому, порушення Закону Божого.
Беручи до уваги факт всесили Бога, його спроможність втрутитись у плин історії, змінити реальність і пустити течію людської історії в інше русло, ми є свідками різних подій, які не назвемо інакше як вершиною жорстокості. Таку картину спостерігаємо в епізоді усічення голови Іоана Хрестителя19 чи вбивства Іродом немовлят20.
Новий Заповіт насичений багатьма епізодами, коли Ісус Христос звертається до книжників, фарисеїв, первосвящеників, митарів, лицемірів, грішників та ін. з неприхованими образами, називаючи їх підлотою, духовними злиднями, морально недолугими, одержимими пихою, скупістю, заздрістю. Христос відкритим текстом лає своїх опонентів, ображає, коли прилюдно говорить про їхню ницість, віровідступництво, лицемірство, фальш тощо.
У Новому Заповіті знаходимо не лише словесні образи та приниження Христом своїх опонентів, а навіть факти рукоприкладства, коли він виганяв торговців із храму. В Євангелії від Іоана знаходимо: «…і знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів та сиділи міняльники. І зробивши бича з мотузок, Він вигнав із храму всіх – овець і волів, а міняльникам гроші розсипав і поперевертав їм столи»21. Цей текст засвідчує, що факт рукоприкладства – це безпосередня фізична дія, що є дещо несподіваним у поведінці Ісуса Христа, бо він є вершиною християнської любові, всепрощення, толерантності, який закликає молитись навіть за ворогів своїх.
________
18Біблія, Українське біблійне товариство, с. 130.
19Біблія / Євангеліє, Українське біблійне товариство, 1992, с. 21.
20Біблія / Євангеліє, Українське біблійне товариство, 1992, с. 4.
21Біблія / Євангеліє, Українське біблійне товариство, 1992, с. 114.
Текст Святого Письма насичений фактами різкого та жорсткого ставлення апостолів, пророків, праведників та ін. до порушників законів Божих. Хоч праведники і є взірцем гуманізму, Господньої любові, покори, терпіння і компромісу, та їх комунікативна поведінка (на перший погляд) свідчить про протилежне. Тут не йдеться про жорстокість Божих та Христових опонентів, низку яких очолюють Каїн, Ірод та сам диявол, а про особистостей, поведінка яких стала фундаментом християнської моралі та етики, а подвиг їхньої любові став символом християнства. Ісус Христос, пророки, учні Христові в окремих випадках були достатньо жорсткими. І це не суперечить концепції християнства. Це свідчить про те, що «добро» та «любов» при потребі можуть себе захистити, постати перед злом як міцний та непохитний мур і не дозволить злу проникнути всюди і заповнити всю дійсність. Добро не стає злом, а лише у стосунку з непримиренним противником може використати його ж правила та методи. Така поведінка з точки зору християнства є виправданою та вмотивованою. Добро не повинно ставати легкою жертвою грубої, вульгарної та лицемірної сили, бути уразливим. У текстах Біблії воно знаходить унікальні формули свого виправдання – це моменти істини – проявляє непохитність, недвозначність дій і оголює зло – показує його підступність або знищує як таке. «Якщо вдарили в одну щоку – підстав другу» не є однозначною формулою, константою чи абсолютом. В окремих випадках може бути застосована протидія.
Повертаючись до проблем сучасної полівекторної та полікультурної Європи, говорячи про толерантність як про генеалогічний принцип, базову моделюючу категорію, а також про виклики, з якими зіткнулись процеси об’єднання, слід пильніше придивитись до текстів Старого та Нового Заповітів, вичитати епізоди різкої та навіть агресивної поведінки Творця, Христа та його прибічників і переосмислити ці факти у контексті новітніх культурних та геополітичних процесів. Такі факти не можна вважати жорстокістю чи порушенням норм та прав людини, а виключно раціональними вчинками. Адже капітан рятувального судна, який підбирає на борт потерпілих, не може піднімати з води необмежену кількість – усіх бажаючих, а лише стільки, скільки дозволяє вантажопідйомність його судна. Перевантаженість може стати причиною ще однієї катастрофи, коли на дно підуть урятовані і рятувальне судно з екіпажем. Тому відмова врятувати всіх є розумною, гуманною та раціональною дією.
Жорстке та антагоністичне (на перший погляд) ставлення до бажаючих проникнути та євроконтинент або тих, хто прибув на його терени, не можна відносити до некоректності, але є бажаним та навіть обов’язковим. Також шлях «окультурення» низькоконтекстних культур та етнокультурних груп потрібно тлумачити як форму надання культурно-просвітницьких послуг, метод формування комфортного простору як для корінного європейця, так і для того, хто бажає замешкати в європейському домі. Крім іншого, така модель є поведінковою парадигмою і для інших регіонів планети, які наділені ознаками соціоекономічної та ін. привабливості. Також слід ще раз наголосити на тому, що християнська толерантність як засада та базова модель світопорядку в результаті таких фільтраційних (селекційних) дій не постраждає, а набуде нового звучання та інтерпретації. Також на цьому тлі необхідно здійснити «перезавантаження» правового простору, привести його у відповідність до оновленої інтерпретації толерантності. Такі дії неодмінно приведуть європейську та світову спільноту до здійснення окремих корекцій інформаційно-комунікативного поля. У цих процесах слід виділити та чітко зартикулювати такі категорії як «чужий» та «інший». Це, власне, та призма, без якої погляд на проблему не набуде повноти та об’єктивності. Зазначимо, що впродовж останнього десятиліття цим понятійно-категорійним структурам приділено немало уваги, але все ж ще недостатньо для того, щоб збагнути їх глобальність та системні функції у процесі формування оновленого європростору. Також у розгляді цієї бінарної моделі (радше «біполярної») варто активізувати категорію християнської толерантності. Власне, вона дасть змогу відійти від рафінованості, а буде актуалізованою у форматі об’єктивних європейських процесів, надасть стабільності і допоможе виробити механізм самозахисту, створити своєрідну «імунну систему».
Продемонструвати жорсткість, безкомпромісність, відпрацювати низку законів та протидій тим силам, які руйнують усталений світопорядок, є необхідністю та вимушеною дією. Її диктують умови, об’єктивна реальність. Жорсткість до будь-яких видів інтервенції та дестабілізації не варто розцінювати як втрату толерантності, а лише як дію самозахисту, спробу врятувати гуманний світопорядок. Варто також згадати те, що чимала кількість мислителів минулого попереджали та закликали до збереження культурно-світоглядного балансу, що момент імперативу є доречним та виправданим22.
Власне дії із самозахисту необхідно представляти та інтерпретувати в етико-правовому полі як прояв гуманізму23. Також слід наголосити, що у процесі переформатування європростору (йдеться про сьогоднішній день і найближче майбутнє) не лише перегляд та переосмислення категорії толерантності у культурно-інформаційному середовищі є на часі, але і низка інших категорій, які так чи інакше пов’язані з девіаціями, з можливими ризиками та викликами24.
Формування нової культурно-етнічної картини світу у перспективі буде пов’язане з вирішенням і багатьох інших проблем, пов’язаних з ментальністю, релігійно-світоглядними специфіками, а також з адаптативними особливостями різних культур25. Однозначним є те, що автентична культура є своєрідною генетичною формулою (набором), і коли вона вперше у своїй історії вступає у конфлікт з іншою структурою, то не завжди можна передбачити наслідки таких зіткнень26. Процеси цих асимілятивно-контактних зіткнень тривають у Європі з моменту падіння Берлінської стіни. Вони з різною інтенсивністю протікають у
________
22Шпенглер О., Закат Европы. Очерки мировой истории, Москва 1993, с. 128.
23Философский энциклопедический словарь, Москва 1983, с. 130–131.
24Мельник Я. Г., Криворучко Н. В., Пролегомени до українського дискурсу, Івано-Франківськ 2012, с. 33–34.
25Гачев Д. Н., Ментальности народов мира, Москва 2008, с. 22–23.
26Гумилев Л. Н., Этносфера. История людей и природы, Москва 1993, с.
Європі і, очевидно, не втратять своєї актуальності у найближчі десятиліття, тож проблема збереження в рамках європростору етико-культурної стабільності буде тісно пов’язана з корекцією категорії толерантності, з інсталяцією її в європейську модель світу. Ці процеси пов’язуються з концептуальною позицією світової спільноти – необхідністю збереження загальної тенденції – гуманізації світу людини, усієї сфери людського буття27. У зв’язку з цим такі явища як діалог культур, формування інформаційного простору, збереження культурно-екологічного балансу, гарантія фізичної та морально-духовної безпеки усьому населенню континенту, уникнення спалахів ксенофобії, недопущення поширення ультраправих чи ультралівих ідеологій, мінімізація напливу низькокультурно адаптативних етногруп на територію Європи, збереження соціокультурного балансу та багато ін. є та залишаються актуальними, тож і базова категорія – толерантність – вимагає переосмислення, перегляду. У цьому контексті особливо актуальним висвітлюється питання ролі та місця толерантності в етичних та правових системах європростору.
________
27Соціологічна енциклопедія, Київ 2008, с. 92–93.
ЛІТЕРАТУРА
Аверинцев С. С., Риторика и истоки европейской литературной традиции, Москва, 1996.
Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту, Українське біблійне товариство, 1992.
Гачев Д. Н. Ментальности народов мира, Москва 2008.
Гумилев Л. Н., Этносфера. История людей и природы, Москва 1993.
Джонсон А., Тлумачний словник із соціології, Львів, 2003.
Загальна Декларація Прав Людини, код доступу http//www.histori.org.ua
Этика. Энциклопедический словарь, под ред. Р. Г. Апресяна и А. А. Гусейнова, Москва 2001.
Єрушевич Г. Д., Мельник Я. Г., Логіка та етика, Івано-Франківськ 2016.
Конфуций, Уроки мудрости: Сочинения, Москва 2002.
Мельник Я. Г., Криворучко Н. В., Пролегомени до українського дискурсу, Івано-Франківськ 2012.
Словарь философских терминов, научн. ред. В. Г. Кузнецова, Москва 2004.
Снайдер Тімоті, Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569–1999, Київ 2014.
Соціологічна енциклопедія, Київ 2008.
Социологический энциклопедический словарь, ред.-координатор Г. В. Осипов, Москва 1998.
Философский энциклопедический словарь, Москва 1983.
Хамитов Н., Крылова С., Минаева С., Этика и эстетика. Словарь ключевых терминов, Киев 2009.
Шпенглер О., Закат Европы. Очерки мировой истории. 1. Гештальт и действительность, Москва 1993.
Комментариев нет:
Отправить комментарий