«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Бо ви в найнебезпечнішій із зон
Стояли між морозами і мряками
За мій спокійний безтурботний сон...
За світле небо над містами мирними
У час, коли під вами світ гримить...
За те, що відмовчалися настирно ми,
Коли ви не вагались ні на мить...
Як ваша воля, нам пробачте, Воїни,
За опіки, порізи й мозолі...
За біль, що супостатом вам накоєно
За кожен шмат вкраїнської землі...
За холод бліндажів, за дим, за згарища,
За жар побоїщ, за печаль в очах...
За зраду командира, смерть товариша,
За те, що дух у битвах не зачах...
Довіку нам просити про пробачення,
Шукати – й не знайти потрібних слів...
Сльозою ваших бідних мам оплачено
За радість наших дочок і синів...
(с) Вікторія Бричкова-АбуКадум
Комментариев нет:
Отправить комментарий