Павло Тичина: Я єсть народ, якого Правди сила! (1943)

Я єсть народ, якого Правди сила! 

Ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! —

 а сила знову розцвіла. 

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. 
Щоб жить — я всі кайдани розірву. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу. 

Московіє! Мене ти пожирала, 
як вішала моїх дочок, синів 
і як залізо, хліб та вугіль крала… 
О, як твій дух осатанів! 

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? — 

та, подавившись, падаєш в траву…
 Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила, 
ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! 

— а сила знову розцвіла. 

Сини мої, незламні українці, 
я буду Вас за подвиг прославлять, — 

ідіть батькам на допомогу й жінці, 
дітей з ярма спішіте визволять! 

На слобожанських нивах, на подільських, 

на Чорнім морі  — я прошу, молю! — 

вбивайте ворогів, злодюг кремлівських, 

вбивайте без жалю! 

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь, 
гляджу їх, мов пшеницю ярову. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу. 

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься, 
що з нього світ весь буде подивлять, 
яка земля! яке зерно! росиця! 
Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!

І я сіяю, крильми розгортаюсь, 
своїх орлів скликаю, кличу, зву… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу. 

Ще буде: неба чистої блакиті, 
добробут в нас підніметься, як ртуть, 
заблискотять косарки в житі, 
заводи загудуть… 

І я життям багатим розсвітаюсь, 
пущу над сонцем хмарку, як брову… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила
 ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! —

 а сила знову розцвіла. 

Кремлівська гнидь, тремти! 
Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову! 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 

бо я живу.