Щодо власне цікавості, а історія є таким собі детективом зі всіма витікаючими, то ви просто не пробували читати історичні розвідки, які намагаються віднайти не тільки джерело істини, яке є на поверхні, а й дізнатись те, де саме і як зарита собака.
Щодо історичних таємниць, то нині ми попробуємо поглибитись в одну із них і спробувати розглянутиати таємницю скіфів, які з’явилися в наших степах тільки раптово, але й із таким пафосом, що дослідники досі ламають голови і руки сперечаючись на теми: чи вони прийшли на все готовеньке, чи просто вміло орендували пасовища у місцевих мешканців.
Почнімо з того, що сама назва "скіфи/скити" звучить для слов’янського вуха настільки зрозуміло, що грецькі етимологічні викрутаси з їхнім skuda здаються зайвим ускладненням. Якщо ми припустимо, що в ті далекі часи місцеве населення вже розмовляло протослов’янськими говорами, що потрохи клеїлись у протодіалекти, то стає цілком очевидним, що прибульців, які не мали постійних домівок і вічно кудись прямували на своїх конях, називали просто - скитами, тобто скитальцями. Це не була назва одного могутнього етносу, а радше влучна характеристика способу життя нечисленних кочових груп, які, мов перетикотиполе, вешталися степами, поки автохтонні хлібороби протослов'яни спокійно доглядали свої ниви.
Уявіть ситуацію: ви спокійно орете поле, аж раптом повз проноситься ватага в позолочених обладунках. Вони не будують міст, не садять бурячки, не сіють жито та не садять ріпку, а постійно кудись сунуть, змінюючи ліси поля та горизонти. Звісно, це скитальці-скіфи, така собі каста професійних безхатченків античного світу, які жили поряд із осілими первісними слов’янами, виконуючи роль то військового "даху" (судячи з усього, місцеве населення користувалось захистом цих варягів, відплачуючи їм певними податками у вигляді сільгосппродукції), то торгових посередників (те що вони туда-сюда сувались не може не вказувати на те, що вони постійно вели певний обмін товарами із місцевим населенням). Ця нечисленність 'справжніх' зайд пояснює, чому вони так швидко розчинилися в історії, хоча насправді вони нікуди не зникали, а лише мігрували далі, залишивши за собою генетичні маячки.
Сьогодні ми точно знаємо, що верхівка скіфів була іраномовною, і це ріднить їх із давніми персами не лише лінгвістично, а й антропологічним типом, так би мовити генетично. Якщо ви уявляєте собі скіфа як кремезного бороданя з реклами вікінгів - забудьте це. Справжній скіф, скоріш за все, виглядав як гість із Давньої Персії, таким собі дарієподібним чувачком. На золотих пекторалях ми бачимо не слов’янських витязів, а людей з тонким перським профілем, специфічною горбинкою носа та глибоко посадженими очима, що витріщаються на вас мудрістю Заратустри.
Але де ж шукати ці народи сьогодні?
Офіційна версія каже, що вони зникли, але географія Львівщини та Прикарпаття вперто твердить інше. Погляньмо на топоніми, які розсипані регіоном, наче загублені скіфські монети. Візьмімо хоча б річку Стрий або назви, що містять корінь 'хорв' чи 'ар' - багато лінгвістів вбачають у них іранське коріння. А як щодо села Хоросно чи річки Опір? В іранських мовах 'апа' - вода. Навіть назва Карпат, за однією з версій, перегукується з іранським kau-pata (кам’яна стіна), правда ця версія дещо розбивається у мою твердолобість, бо як не крути, а Карпати важко назвати кам'яними горами, чи то пак стінами, тому цю назву відкидаємо як недоречну, проте згадуємо про те, що люди то кажуть 😜 . Ці та інші назви не лише звуки, це мітки, чи навіть орієнтири, які залишили скитальці, коли намагалися пояснити місцевим слов’янам, де саме вони збираються поїти своїх персицьких жеребців.Найцікавіше починається тоді, коли ми звернемо увагу на мордолиця сучасних мешканців Галичини. Кожен, хто бував у наших селах десь біля Стрия, та навіть Самбора, або в бойківських передгір’ях - не міг не помітити дивну річ, що серед загальної маси світловолосих слов’ян гуцулів і татарчукуватих поселень печенігів, яких теж чимало, зокрема на Покутті, раптом з’являються типи облич, які більше пасували б до двору царя Ксеркса. Ці персицькі риси важко пояснити простою випадковістю чи пізнішими набігами татар, бо обличчя не зовсім татарські, вірніше навіть зовсім не татарські, оскільки в тих обличчях не знайдеш монголоїдних рис, що характерно для татарчуків. Схоже, частина тих самих скитальців свого часу вирішила припинити мандри саме в цих затишних лісостепах, осівши невеличкою, але генетично стійкою групою, яка довший час не змішувалась із місцевим населенням. Коли скіфська держава почала занепадати під тиском сарматів (які, до речі, теж були їхніми "іранськими кузенами"), ці "професійні туристи" діяли за кількома сценаріями. Більшість, вірна своїй назві, покочувала далі: хтось втік на південь, повернувшись до споріднених перських територій, а хтось відійшов на захід, створивши нові військові формації чи влившись у склад інших племен. До речі, відомо, що чимало скіфів записувались у римські легіони, хоча переважно вони воювали якраз проти Риму. Проте ті персоподібні українці, яких ми бачимо сьогодні, - це нащадки тих, хто залишився. Це скіфи, які втомилися скитатися і обрали родючу землю замість вічного шляху в нікуди.
Таким чином, сучасна Україна не просто моноліт, а складна мозаїка, де за плечима звичайного галицького господаря може ховатися кількасотлітня тінь давнього іранського вершника. Ці люди не просто мешкають на нашгій землі, вони є живим доказом того, що історія є безперервним потоком у якому змішуються релігії, раси і народи, сплавляючись в нові суміші і сплави, які зміцнюють загальну структуру людства, як колись олово в суміші з міддю створило нову міцнішу формацію, що зуміла створити цивілізації бронзової доби. Скіфи поскитались, заснували нові стартапи на інших землях, але залишили нам у спадок свою харизму, гордий профіль і крапельку східної загадковості.
Тож якщо ваш сусід раптом замислено дивиться на захід сонця з виразом обличчя давнього царя Дарія, то не дивуйтеся, це просто скіфська генетика вирішила передати привіт через пару тисяч років, нагадуючи нам, що глибоко в душі ми всі трішки нащадки тих загадкових скитальців, які колись дали імена нашим річкам.
Комментариев нет:
Отправить комментарий