.jpeg)
Крім українофобії, ці люди мають антинімецькі погляди. І антилитовські. І загалом антиєвропейські/євроскептичні. І антисемітські/антиізраїльські, звісно, теж. А от найбільшим "німцем" для них є теперішній прем'єр, етнічний кашуб Дональд Туск, якого вони на своїх мітингах регулярно посилають до Берліна.
Однак ніхто з них не є русофобом. Жоден.
Росія, Кремль, Путін – це якісь такі абстрактні явища для них, що нібито не становлять жодної небезпеки. Навпаки – з ними потрібно "домовлятися" і "ладнати", послаблювати санкції і менше допомагати українцям (Браун).
До росіян не висувається жодних претензій – ні в плані історії, ні в плані сучасності. Жодних закидів, ескапад, порахунків. А тому і загроза Росії нівелюється і відсувається на дальній план. Вони, либонь, переконані, що "домовляться" зі своїм "стратегічним противником" Путіним (Менцен).
Поляки завше вирізнялися чутливістю до власних історичних травм і увагою до вітчизняної історії. Остання масова нагінка на Україну та українців – парад польського ресентименту, який переказувався з покоління в покоління впродовж усієї ПНР і далі, вже за Третьої Речі Посполитої, а надто в 2010-ті роки й дотепер.
Аж настільки, що в певний момент політична еліта Польщі усвідомила: без бодай декоративної українофобії (а краще – демонстративної і технологічної) практично неможливо потрапити до вищого ешелону польської політики. Нині це вже не "добрий тон" і не тимчасовий концепт, а буквально ідеологічний цемент для польського політичного класу. Все зайшло настільки далеко, що за параваном – лише репресії та погроми. Бо депортації вже почались.
Тож найбільше сьогоднішнє "диво на Віслі" – те, що провідні "історики" від політики зненацька забули, хто на понад століття розділив між трьома імперіями Першу Річ Посполиту, хто безжально придушував польські повстання ХІХ століття, хто 1920 року хотів поставити хрест на відновленій незалежності Польщі (і хто посприяв, щоби цього не сталось!), хто разом з Гітлером розділив Другу Річ Посполиту 1939 року, хто знищив 1940-41 рр. у Катині та різних тюрмах і концтаборах СССР їхню військову еліту...
Я вже мовчу про антипольські репресії в самому СССР під час сталінських чисток. Це взагалі "сліпа зона". Тут тепер нема жодних претензій.
Та навіть знищений біля Смоленська 2010 року літак із президентом Лєхом Качинським і частиною політичної та військової еліти нині ніхто не згадує. Бо від того вже не іскрить.
Іскрить від України та українців, які вже п'ятий рік відбиваються від їхнього історичного ворога і ката.
Вибірковість цього ресентименту просто вражає.
Насамперед тому, що вона медійно і віртуально напомпована і керована. Росія, росіяни та їхні людожерські режими різних епох виводяться за дужки. Якщо раніше ПіС ще тримався за "дух Пілсудського", то сьогодні там лише "дух Дмовського". А все збіговисько так званих консерваторів праворуч від ПіСу (а насправді, будьмо чесними – відвертих нацистів) – це криптопроросійські сили, які під копірку повторюють усі технологічні ходи Кремля перед війною з нами і під час війни.
І якщо Польща отримає після наступних виборів прем'єра Менцена чи Брауна, це означатиме для нас щось набагато гірше, ніж орбанівська Угорщина.
Знайомий тоді відповів, мовляв, це нічого не означає, а німецькі прізвища – це вельми поширене явище в Польщі. Це зрозуміло. Поширене. Але від цього історичного факту абсурдність усього, що відбувається нині в Польщі, аж ніяк не меншає. Вона лише набуває химерних рис, які поволі стають пекельними.
Сподіваюся, полякам вдасться якось із цим усім впоратися. Бо інакше ця поки що польсько-польська війна може погано скінчитися. І для них, і для нас.
Комментариев нет:
Отправить комментарий