Державницькі сили через катастрофічно несприятливу міжнародну кон'юнктуру регулярно зазнавали поразки і відсікалися на маргінеси - а виживала й домінувала тенденція вузькогрупової (вузькосімейної/кланової/корпоративної/регіональної) солідарності.
Тому й досі переважна більшість українців ментально застрягла в XIV-XV ст. і поняття "держава" і "нація" залишається для неї пустим звуком, не наповненим ніякими конкретними алгоритмами поведінки, навіть коли вони ці звуки регулярно виголошують з високих трибун, в ефірах, на площах і майданах.
Особи, які щиро вважають себе патріотами й націоналістами, можуть грізно скандувати: "пам'ятай, чужинець - тут господар українець!", а потім іти чоломкатися з чужинцями і торпедувати на їхнє замовлення політиків і духовних лідерів українського походження - і не відчувати ніякого когнітивного дисонансу, якщо така поведінка є вигідною для особистої кишені і сімейного добробуту.
Змінити цю нездорову практику самими лише вербальними практиками неможливо (хоча й роль просвітництва теж не варто применшувати). Тільки переконлива політична перемога свідомої частини суспільства може заохотити широкі народні маси до перегляду своїх світоглядних установок.
А для такої перемоги потрібні як мінімум 2 умови: сприятлива міжнародна кон'юнктура і добре структурована, енергійна, солідарна й агресивна політична сила.
І якщо міжнародна кон'юнктура не є предметом нашого вибору, то вдосконалення форм політичної організації та кристалізація політичної ідеології - цілком у межах нашої волі і суб'єктивних можливостей
Комментариев нет:
Отправить комментарий