Марійка лягла у ванну. Вона відчувала, як гаряча вода ніжить кожну клітинку її шкіри. Не встаючи, вона взяла з полички чотири книжки - Юрка Андруховича, Софійки Андрухович, Андрійка Бондаря та Любка Дереша, куплені вчора після лекцій у книгарні Могилянки. Проводячи руками по глянцевих обкладинках, вона заплющила очі. Пальці почали перегортати сторінки. Вона не читала книжки, не дивилася на малюнки. Просто торкалася них... Ще сторінка... ще... Як добре... ЩЕ!!!!!
Вона зупинилася. Солодка насолода розлилася її тілом.
Вона лежала у ванні не рухаючись, наче у сні. А перед очима лунали Карпати і їхня пластунська таборівка... Ввечорі, після важких походів, Друг Комендант наказував розпалити ватру та зкукувати динерку. Сидячи біля вогнища, вони розучували повстанські пісні та волали "Бьютифул Карпати" та "Ми дівки з Бандерштату". І ці вечори біля пластунської ватри були вершиною націоналізму. Потім дівчата ся зашнуровували у наметі і діставали зі схованки яку-небудь книжку Андруховича... І листали її у темряві... листали...
Їй захотілося знов доторкнутися до книжок. Але часу вже не було. За годину в Українському Домі мала початися лекція аналітичної групи "Рубікон".
Юлька повернулася з "качалки", увімкнула відео і поставила "Нескореного". Це був її улюблений фільм - разом із "Залізною сотнею", "Атентатом". У плеєрі все ще грав аудіоальбом "Наші партизани".
Юлька дістала з холодильника пляшку горілки "Хортиця" - справжньої, козацької! Налила собі 200 грамів. Випила. На душі було сумно. Вчора побачила як хлопець, що їй подобався, балакав з якоюсь курвою з "Національного Альянсу", а Юлька не встигла їх наздогнати та набити пики. Вони бігали швидше від неї...
Вона випила ще 200 грамів.
Більш за все у житті, Юльки любила бити ворогів Української Нації. Ворогів була багато. Наприклад, усі ці вихідні вони з друзями били Нових Лівих. Але у понеділок Нові Ліві викликали міліцію, і двоє з найхоробріших патріотів опинилися під слідством. Юлька носила їм передачі. Добре, що тепер на це є час. Навіть краще, що її вигнали з Універу! Все одно, декан - запроданець, посібник чужинців (хоч і носить Українське прізвища). Правдивий Українець не вигнав би Українську дівчину за якісь там завалені іспити!
Юлька допила горілку і подивилася на годинник. Бля! Треба до Українського Дому, на лекцію про Українську молодь.
Левкові було 50 років. Він був одягнений у засалений піджак, і неохайно випрану вишиванку. Він поправив окуляри у товстій роговій оправі і заглибився у книжку з Релігії Українського Народу. "Це - вершина релігійного одкровення, - думав він. - Це оті славетні козацькі традиції, що прийшли до нас з Трипільської цивілізації, коли прадавні українці будували єгипетські піраміди та грецькі статуї. Та чи не довела наука, що сам великий Будда був українцем на ім'я Богдан Буденко?! І оті славетні етнічні цінності плекали Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко... "Вставай, хто живий, в кого думка повстала!" - вчить нас велика поетеса. Чи не на її творчості базується тибетська "Книга Мертвих". Бо ще український національний Пророк писав про це: "І мертвим, і живим, і не народженим". Та й Іван Франко, Каменяр української Соборності та Державності..."
- Станція метро "Хрещатик"! - оголосив репродуктор.
Левко вийшов. Треба поспішати, бо в Українському Домі є лекція про Українське Сьогодення. Та ще щось там про молодь, що ото відірвалася від національних коренів.
У дитинстві його звали по москальськи: "Міша". Бо його рідне місто було змосковщене. Усе українське було навмисно замінене москальською та совєтською культурою. Москалі століттями вибивали з його земляків європейські цінності, замінюючи їх на свої - азійські, ординські.
Тільки Майдан зміг вирвати хлопця з отого змоскаленого болота. Відкидаючи своє рабське минуле, він принципово не відгукався на ім'я "Міша". Тільки "Михайло". Або ж, для друзів, "Михась". Треба щоб і решта городян стала на шлях самоукраїнізації. І тоді ми знов станемо справжнісенькою європейською країною, і нас приймуть до НАТО та ЄС - як би там не злостилися москалі.
На ньому були сині американські джинси та футболка. На футбольці було намальовано наш національний прапор і слова: "Дякую тобі, Боже, що я не москаль!"
Михась увійшов до Українського Дому...
...На перерві вони зустрілися у буфеті.
Михась великими ковтками пив кока-колу, Юлька - горілку, Марійка їла низькоколорійний тік-так. Левко дістав з кишені скляну банку з-під солених огірків, у якій зберігалися холодні вареники з вишнями.
- Ото правдоньку вони кажуть, - сказав він і надкусив перший вареник. - Немає в наших Українців єднаннячка. Зовсім ся запродали!
- Це через московсько-азійський вплив, який винищує українську європейськість - відгукнувся Михась.
- Бля, хуйово! - зреагувала Юлька і розбила ногою вітрину. - Кляті чужинці!
- Суспільству потрібна якась єднаюча сила, - сказала Марійка.
Вона заспівала "Бьютифул Карпати" і всі заплакали.
- І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб згасила, мов огень, розвидняющийся день? - сказав Левко і втер сльози рукавом.
- Кого, бля, її? - спитала Юлька. - Оту курву, що чужих хлопців краде?
- Та ні! - пояснив Михась. - Оту азійську роз'єднаність, коли Українці рахують, що не вартує приймати участь у міроприємствах направлених на захищАння Української мови. Справді, де є тая сила, що повернула б нас до козацької європейськості?
- А може ця сила - Кохання? - вирвалося у Марійки.
- Ото так, бо ще Національний Пророк нам заповідав: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями!"
- "Бо москалі - чужі люди - роблять лихо з вами!" - підхопив Михась. - Так і є. Дякую тобі, Боже, що я не москаль!
- То давайте вже, бля, ї... тобто, кохатися? - спитала Юлька. - Мені для Нації нічого не шкода!
Вона сіла на прилавок і розвела ноги.
- Дєвушка, тут сідєть нє паложена! - закричала буфетниця Українського Дому.
Юлька спробувала набити їй пику, але Михась та Левко зупинили нескорену ціною двох своїх зубів і трьох ґудзиків.
- А як ми будемо кохатися? - поцікавилася Марійка.
Всі задумалися. За всіма націоналістичними справами вони й забули, коли востаннє по людськи кохалися.
- Українцям треба спиратися на європейські цінності! - сказав Михась і дістав з кишені десятитомник Емануель.
- Нахуя нам, бля, ця чужинська брехня, писана лівими запроданцями?! - запротестувала Юлька.
- І чужому навчайтеся, але й свого не цурайтеся, вчить нас Пророк! - підвів підсумок Левко. - Гай-гай, Українці! Треба нам щось наше, справжнісенько національне!
- Я знаю! Я знаю! - закричала Марійка.
Наспівуючи "Ми дівки з Бандерштату", вона відкрила свій переносний комп'ютер-лептоп.
- Хто гарних паничів так кохати вмiє... - співала вона і набирала знайому адресу.
- Що це? - здивувалися інші професійні Українці, дивлячись на екран.
- Це - еротичний щоденник Саши Шло! - пояснила Марійка. - То є справжня національна еротика.
Всі почали читати. А як дочитали до останньої крапки, то зайнялися груповим коханням.
Проходячи поруч, експерт аналітичної групи "Рубікон", політолог Олесь Маслак відзначив: "В Україні починається консолідація національно-патріотичних сил... і рухів..."
(c) Саша Шло
Комментариев нет:
Отправить комментарий