«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Оцінки кількості жертв досі коливаються в межах 8 -10 тисяч. Величезна кількість для відносно невеликої спільноти.
Майже всіх їх було вбито. Серед загиблих було непропорційно багато освічених та успішних людей. Народ намагались позбавити лідерів...
Більшовики не приховували своїх планів, адже крім фізичних репресії були розгорнути репресалії проти національно-культурної автономії та елінської ідентичності.
Репресії породили хвилю еміграції і принаймні біля 10000 греків втратили батьківщину. Фактично, по сукупності факторів, ми можемо казати про масштабний геноцид понтійських греків з боку більшовиків.
Для України ця трагедія має особливе значення.
Подавляючу більшість жертв склали представники понтійських греків. Прямі нащадки грецької спільноти, яка існувала навколо Чорного моря з доби античності. Останні уламки колись багаточисельної спільноти, які були переселені з Криму на узбережжя Азова в 1778 році.
В 20 сторіччі вони зазнали подвійного геноциду з боку турецьких шовіністів та більшовикив. Антиелінський терор, який розпочався в 1937 році мав на меті знищити останніх з них.
На щастя, наші співвітчизники вистояли і зберегли свою ідентичність. На даний момент Україна є єдиною країною, де понтійські греки лишились на рідній землі. Іншої батьківщини в них немає. Греція хоча і стала прихистком для більшості з них, але може вважатись рідною землею як часта колись великого Елінського світу. Приблизно так, як Туреччина для кримських татар.
Таким чином, ми можемо бачити, що мова йде про корінний народ України, якій було піддано жорстокому геноциду і який досі чекає на визнання цього факту з боку цивілізованого світу.
Символічно, що саме в цей день, 2018 р., відбулось відродження незалежної української церкви, яке було б неможливим без підтримки саме помісних церков еллінської православної традиції.
Ми жили разом на нашій землі зі скіфських часів і разом пережили не одну катастрофу. Чого варті хоча б трагедії монгольської та османської навали або жахи більшовицького поневолення.
Впевнен, що скільки б не замовчувалась і не відкидалась память про спільну трагедію наших народів, правда все одно переможе.
Нехай Господь упокоїть невинно убієних та благословить братні православні народи на боротьбу за справедливість!
Комментариев нет:
Отправить комментарий