О.Фанталов захищав кандидатську дисертацію з культурології 2001 року і безпосередньо поставив у центр дослідження проблему типологізації міфологічних образів.
А. Поцелуйко захистив дисертацію з релігієзнавства 2004 року, зосередившись на загальноіндоєвропейських міфологічно-релігійних архетипах та їх відображенні в українській духовній традиції.
Попри близькість проблематики, ці дослідники відповідають на дещо різні питання.
О. Фанталов передусім запитує: які стійкі типи міфологічних образів можна виявити в культурах давньої Європи і якою є їхня структура?
А. Поцелуйко ставить питання дещо інакше: які загальноіндоєвропейські соціофункціональні архетипи та міфологеми збереглися в українській традиції і як вони трансформувалися?
Тому між їхніми моделями існує не стільки суперечність, скільки різниця рівнів аналізу.
1. Від міфологічного образу до архетипу
О. Фанталов будує свою систему навколо поняття типу міфологічного образу. Уже сама структура дисертації показує послідовність його задуму: спочатку визначається поняття «варварської Європи», далі розглядається «структурне ядро» міфологій її народів і соціокультурні детермінанти основних міфологічних типів, після чого ці типи перевіряються на конкретному матеріалі західноєвропейських варварських культур. Отже, О. Фанталов прагне реконструювати систему образів, які можуть мати різні імена й локальні характеристики, але виконувати співвідносні функції. У його моделі на першому плані стоїть саме образ як структурний елемент пантеону.
А. Поцелуйко використовує поняття соціофункціонального міфологічно-релігійного архетипу (парадигми). Це крок у напрямку більш абстрактної типологізації. Архетип у такому підході — це не просто персонаж і навіть не конкретний сюжет, а глибинна функціональна модель, яка може проявлятися через різні персонажі, міфологеми, обряди та епічні мотиви. У дисертації прямо наголошується на аналізі індоєвропейських соціофункціональних архетипів та дослідженні їхньої рефлексії в українській фольклорній традиції.
Тому перша принципова різниця між авторами полягає в масштабі типологічної одиниці:
О. Фанталов → міфологічний образ → система образів → структурне ядро міфології.
А. Поцелуйко → соціофункціональний архетип → міфологема → конкретна культурна форма.
Ці моделі можна розглядати як взаємодоповнювальні: архетип пояснює глибинну функцію, тоді як образ показує її конкретне міфологічне втілення.
2. Перший типологічний блок: сакрально-небесний
Одним із найбільш очевидних спільних блоків є комплекс, пов'язаний із небом, верховною сакральною владою, громом і космічним порядком.
У О. Фанталова цей комплекс представлений типами на кшталт Бога Ясного Неба та Бога Грому. В опублікованих матеріалах, пов'язаних із його дисертацією, наприклад, Сварог співвідноситься з Богом Ясного Неба, а Перун — із Богом Грому.
У А. Поцелуйка аналогічний рівень слід розуміти не стільки як конкретного «небесного бога», скільки як архетип сакральної влади, що входить у загальну систему соціофункціональних відносин. Саме поняття соціофункціонального архетипу дає можливість бачити в небесному чи верховному божестві не лише природну силу, а й модель влади, сакрального порядку та легітимації соціальної структури.
Отже, в обох дослідників небо — це не просто природний простір. Воно пов'язане з владою, сакральністю та впорядкуванням світу.
3. Другий блок: військово-героїчний
Другий великий типологічний блок — воїн, герой, боротьба, перемога, захист спільноти.
Для О. Фанталова це передусім образи громовержця, воїна, культурного героя та інших героїчних персонажів. Особливо важливо, що ці образи можуть функціонально перетинатися, але не є тотожними: герой може бути засновником нового порядку, воїн — його захисником, а громовержець — космічним переможцем хаосу.
У А. Поцелуйка військово-героїчна сфера набуває ще виразнішого соціального виміру. Його аналіз українських дум дозволяє пов'язати український епос із загальноіндоєвропейськими міфоепічними темами, серед яких зокрема протиставлення етики героїзму етиці користі та мотив «трьох гріхів воїна».
Тут виникає важлива відмінність. Фанталов переважно класифікує "сам образ героя’’, тоді як Поцелуйко досліджує етичну та соціальну модель поведінки героя.
Інакше кажучи:
у О. Фанталова питання звучить як «хто такий герой у структурі міфології?»;
у А. Поцелуйка — «яку соціальну й моральну модель репрезентує героїчний персонаж?».
Саме тому українські думи, казки та перекази для А. Поцелуйка стають не просто літературним або фольклорним матеріалом, а своєрідним «сховищем» давніх соціофункціональних моделей.
4. Третій блок: земний, продуктивний і жіночий
Ще один спільний комплекс охоплює землю, родючість, достаток, жіноче начало, продовження роду та продуктивність.
У типології О. Фанталова цей рівень пов'язаний із Богом Земних Сил, Великою Богинею, богинями родючості та іншими образами, які забезпечують життєвідтворення. Важливо, що ці персонажі не зводяться лише до «богів природи»: вони займають певне місце у структурі міфологічної системи.
У А. Поцелуйка продуктивно-господарська сфера має особливе значення через його звернення до соціофункціональної структури індоєвропейського суспільства. Тому господарська функція розглядається не тільки як культ родючості, а як один із фундаментальних способів організації суспільства.
Це зближує обидві дисертації з ширшою традицією структурного дослідження індоєвропейської міфології, передусім із трифункціональним підходом, у якому сакрально-юридична, військова та господарсько-продуктивна сфери становлять взаємопов'язану систему.
5. Четвертий блок: магічний, сакрально-правовий та амбівалентний
Особливо цікавою є сфера, де сакральна влада поєднується з магією, знанням, правом, смертю або переходом між протилежностями.
У О. Фанталова цей рівень можна пов'язати з образами магічної та сакральної влади, а також із персонажами, які перебувають на межі кількох функціональних сфер. Його підхід дозволяє побачити, що один персонаж може не вкладатися в одну «чисту» категорію, а поєднувати кілька функцій.
У А. Поцелуйка ця проблема виражена через такі комплекси, як культ священного царя-мага та амбівалентне божество. Дослідник виділяє загальноіндоєвропейські соціофункціональні міфологічно-релігійні архетипи саме як парадигми.
Тут А. Поцелуйко фактично поглиблює типологічну модель: його цікавить не лише те, до якого класу належить образ, а як у ньому перетинаються різні соціальні та сакральні функції.
Саме поняття амбівалентності є важливим для розуміння міфології: міфологічний персонаж нерідко одночасно є творцем і руйнівником, покровителем і небезпечною силою, культурним героєм і порушником норм.
6. П'ятий блок: культурний герой, творець і коваль
Особливе місце в обох підходах займає культурний герой — персонаж, через якого культура пояснює походження своїх основних благ, технологій, соціальних норм або самого впорядкованого світу.
У О. Фанталова Культурний Герой є одним із виразних типів. У матеріалах, пов'язаних із його дисертацією, до цього типу, наприклад, віднесено Даждьбога/Ярила; для західних слов'ян як прояви такого типу розглядаються Святовит, Геровит, Поревит та інші персонажі.
А. Поцелуйко розширює проблему культурного героя до рівня міфологеми та соціальної функції. У його системі важливе місце посідає ковальський варіант основного індоєвропейського міфу. Коваль тут принципово цікавий не лише як ремісник. Він є медіатором між природним і культурним, між сировим матеріалом і створеним людиною предметом, між хаосом і впорядкованим світом.
Таким чином, якщо О. Фанталов класифікує культурного героя як тип персонажа, то А. Поцелуйко намагається показати міфологічну логіку культуротворення.
7. Шостий блок: сакральний напій і трансформація
У А. Поцелуйка особливо помітний ще один блок, який у О. Фанталова не має настільки виразного статусу: сакральний напій.
Автор окремо досліджував тему священного напою та пов'язував її з трихотомічною соціофункціональною структурою індоєвропейської ідеології.
Це принципово інший рівень типологізації. Напій — не персонаж. Це ритуальний об'єкт, через який реалізується архетипічна структура.
Тут видно одну з найсуттєвіших методологічних відмінностей двох дослідників:
О. Фанталов типологізує переважно суб'єктів міфологічної системи — богів, героїв, персонажів.
А. Поцелуйко типологізує також функції, міфологеми, ритуальні комплекси та епічні мотиви.
Тому система А. Поцелуйка є ширшою за класичну «класифікацію богів».
8. Сьомий блок: епос і соціальна пам'ять
Найвиразніше розходження між дослідниками проявляється у ставленні до епосу.
Для О. Фанталова основним об'єктом є міфологічна система варварської Європи, причому він прагне зіставляти широкий комплекс матеріалів. Особливістю його роботи є залучення не лише текстових джерел, а й образотворчого матеріалу, що дозволяє простежувати розвиток міфологічних образів у різних часових зрізах.
А. Поцелуйко ж цілеспрямовано вводить українські фольклорні матеріали в загальноіндоєвропейський контекст. Прямо фіксуючи висновок про те, що українські думи як складова індоєвропейської народноепічної традиції відбивають загальноіндоєвропейські міфоепічні теми.
Отже, для О. Фанталова епос є передусім джерелом реконструкції типів образів, а для А. Поцелуйка — ще й механізмом збереження архаїчних соціально-релігійних моделей.
Порівняння двох дисертацій показує, щоО. Фанталов і А. Поцелуйко фактично досліджують одну велику проблему — структурну організацію індоєвропейської міфологічної традиції, але розміщують її на різних аналітичних рівнях.
О. Фанталов рухається від образу до структури. Він збирає різноманітні міфологічні персонажі культур давньої Європи й намагається встановити між ними типологічні відповідності. Його ключовим поняттям є міфологічний тип, а головним питанням — структура міфологічного пантеону та соціокультурні детермінанти цієї структури.
А. Поцелуйко рухається радше від архетипу до його культурної реалізації. Його цікавить, як загальноіндоєвропейські соціофункціональні моделі проявляються в конкретному українському матеріалі — фольклорі, міфологемах, народному епосі, ритуальних уявленнях.
Тому їхні типологічні блоки можна звести до спільної системи:
сакральна влада → військово-героїчна функція → господарсько-продуктивна функція → культуротворення → магічно-сакральна функція → фертильний комплекс → смерть/трансформація → епічне та ритуальне відтворення цих моделей.
Але головна різниця полягає в тому, що саме вважається носієм типологічної інформації. Для О. Фанталова це передусім міфологічний образ; для А. Поцелуйка — архетип, соціальна функція, міфологема, сюжет і ритуальний комплекс.
У цьому сенсі текст А. Поцелуйка можна розглядати як певне розширення типологічної перспективи: якщо О. Фанталов питає: «які типи богів і героїв утворюють структурне ядро індоєвропейських міфологій?», то А. Поцелуйко ставить наступне питання: «які соціально-релігійні архетипи стоять за цими образами і як вони переживають історичні трансформації в конкретній — українській — традиції?».
Саме тому обидві дисертації особливо продуктивно читати разом. О. Фанталов дає карту міфологічних образів, а А. Поцелуйко — модель їхніх глибинних соціофункціональних зв'язків. Їх поєднання дозволяє перейти від простої аналогії «Перун = Індра = Тор» до складнішого питання: яка функція стоїть за цими образами, які інші функції з нею пов'язані, у яких міфах і ритуалах вона реалізується та як ця структура змінюється в конкретній культурі?
Саме такий підхід дає можливість розглядати індоєвропейську міфологію не як набір схожих богів і сюжетів, а як динамічну систему взаємопов'язаних соціальних, сакральних, героїчних і космологічних моделей.
Джерела.
Поцелуйко Андрій Богданович. Загальноіндоєвропейські міфологічно-релігійні архетипи та їх вияв в українській духовній традиції. : к.філос.н. : спец.. 09.00.11 - Релігієзнавство : дата захисту 2004-10-29; Статус: Захищена; Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. – , 0404U004476.
Фанталов А. Н. Культура Варварской Европы: Типология мифологических образов: Специальность 24.00.01 – теория и история культуры. Диссертация кандидат культурол. наук. СПб., 2001.
Комментариев нет:
Отправить комментарий