У 1989-2004 роках україномовність майже автоматично означала українокультурність та прихильність до якогось із патріотичних об'єднань у діапазоні від НРУ й УРП до ДСУ, УНА-УНСО, СНПУ. Мова була маркером "свого".Українською мовою переважно друкували патріотичну літературу, з винятків можна назвати лише продукцію секти Євгена Сверстюка та опуси Соломії Павличко й Юрія Винничука.
Культурний простір, який стоїть за мовою, ще треба відновлювати, бо він звузився навіть порівняно з радянським і ранньонезалежницьким. В рази упала його якість. Крім того, зараз українською мовою преспокійно спілкуються політики-українофоби, публіцисти-українофоби, митці-українофоби. Які абсолютно не прагнуть опанувати українську культуру і не збираються це колись робити. Ні народну, ні класичну, ніяку. Вони навіть шкільний ареопаг не знають. Так само, як і в росіян їхні космополітичні олігархи, політики, урядовці, публіцисти й шоу-бізнес не горять бажанням пізнати російську культуру, але говорять мовою. Та я про інше. До 2004 року україномовність слугувала маркером патріотичних поглядів. На жаль, більше так не є. Щось подібне говорять і литовці.
2) Зараз українською преспокійно говорять політики-українофоби й публіцисти-українофоби. Усі антиукраїнські блогери пишуть українською. Нею друкують антиукраїнські опуси Шаменкова, Кралюка, Трінчука, Винничука, Єфіменка, Семесюка. Якби Бузина друкував свої тексти українською, був би нарозхват. Нею знімають антиукраїнські фільми типу Ворожбит або Сеїтаблаєва.
Мова перестала бути маркером "свого"....
3) Боротьба ведеться суто за українську мову, тобто за формальну ознаку. Без українського наповнення, без українського духу.
Неважливо що. Аби українською.
Якщо вказуєш на невідповідність змісту формі, лунає, що українською має бути все, навіть матюки й гидота.
Вже тому ця боротьба є лицемірством.
4) Уся ця боротьба свідомо ведеться методом хамства, грубощів, лементу й суто на рівні підлітків, касирок тощо.
Борчині не заступилися за "Наукову думку".
Борчині не підтримували "Веселку".
Борчині не боронили "Барвінок".
Борчині не захищали Українське радіо.
Борчині не відстояли жоден пісенний фестиваль.
Борчині жодного разу не висловилися щодо українофобії на "Історичній правді".
Борчині жодного разу не опротестували Шевченківську премію українофобам і російськомовним.
Борчині жодного разу не вимагали україномовну пісню на Євробаченні.
І ще багато чого не.
Бо це складно, важко, мало привертає до них уваги й веде до конфлікту з багатими, впливовими, агресивними сильними світу сього.
5) Питання цієї боротьби - це питання якості контенту.
Якщо український контент неякісний, нудний, козлетонний, матючний, приховано українофобський (висміює й гудить козацтво, кривляє мову), вульгарно-сороміцький, то люди неминуче обиратимуть інший, нейтральний.
Комментариев нет:
Отправить комментарий