Згідно Карла Шмітта підставою для розуміння поняття "політичного" є різке протиставлення у системі координат "свій - чужий". У модерну епоху головним критерієм такого протиставлення було протистояння політичних ідеологій. Саме за прихильністю до тієї чи іншої політичної ідеології здійснювалася ідентифікація когось або чогось у цій системі координат.
Загалом під ідеологією, слідом за оксфордською «Енциклопедією політичної думки», ми розуміємо певну символічну систему вірувань, що подає чітко сформульоване, ціннісно навантажене й директивне тлумачення світу, що постає у процесі переходу від традиційного до модерного суспільства з автономною політичною сферою. Ідеологія покликана була замінити собою релігію, як основний критерій інтерпретації як фізичного, так і соціального світу. Також саме ідеологія стала головним засобом легітимації соціальних і політичних інститутів.
Тобто ми можемо стверджувати, що формування і розвиток політичних ідеологій є характерною рисою саме індустріального модерного суспільства. Сам термін ідеологія народився у революційній Франції наприкінці XVIII століття. У процесі розвитку модерного суспільства відбувається поступовий процес нівеляції, «самоподолання» політичних ідеологій. Лібералізм де-факто перемігши у 1989-91 році, на межі ХХ-ХХІ століття «подолав сам себе», перерісши у своєрідний «неомакіавелізм». На зміну ліберальній демократії, прийшла ліберальна «неторкатія».
Ще у 1960 році Даніел Бел стверджував, що в індустріально високорозвинутих країнах ідеологія виявляється зайвою, оскільки науково-технічний прогрес сам спроможний дати відповідь на вимоги часу, "ідеологічний" спосіб прийняття рішень змінюється "технічним", розв’язання основних проблем переноситься із політико-ідеологічної сфери в адміністративно-управлінську, конфронтація нібито поступається місцем раціональності і об'єктивній науковості.
І хоча з позицій нинішньої епохи ми можемо бачити, що суспільна конфронтація загалом і політичне протистояння зокрема у постіндустріальному суспільстві аж ніяк не щезають, а деякою мірою посилюються, однак критерії побудови сітки координат "свій - чужий" суттєво інші ніж у попередні історичні періоди.
Відповідно ми повинні визначити основні риси і суттєві характеристики постіндустріального інформаційного суспільства, з'ясувати ті рушійні сили, що є визначальними у формування політичної сфери цієї епохи.
Згідно Данієля Бела на відміну від індустріального суспільства, яке є організацією машин і людей, постіндустріальне (інформаційне суспільство) є насамперед організацією теоретичного знання. Бел писав: "Звичайно, знання є необхідним для функціонування будь-якого суспільства. Але особливою рисою постіндустріального суспільства є характер знання. Найважливішого значення для організації рішень і спрямування змін набуває центральна роль теоретичного знання, що передбачає пріоритет теорії над емпіризмом і кодифікацію знання в абстрактних системах символів, які...можуть бути використаними для інтерпретації різних змінних систем досвіду. Будь-яке сучасне суспільство живе за рахунок інновацій і соціального контролю за змінами, воно намагається передбачити майбутнє і здійснювати планування”.
М.Кастельс в рамках інформаційно-технологічної парадигми уточнює, що інфомація (власне теоретичне знання) – це сировина, а під технологією в рамках даної парадигми розуміється насамперед: "технология для воздействия на информацию, а не просто информация, предназначенная для воздействия на технологию, как было в случае предшествующих технологических революций".
Суттєвою характеристикою постіндустріального суспільства на думку Бела є нова інтелектуальна технологія, що використовується в прийнятті управлінських рішень. На його думку до кінця XX століття нова інтелектуальна технологія буде грати таку ж видатну роль в людських справах, яку грала машинна технологія від часів "Промислової революції". Інтелектуальна технологія пов’язана з використанням математичної (статистичної) або логічної техніки при роботі з "організованою складністю", в якості якої можуть бути розглянуті різні, в тому числі соціальні, організації і системи.
Прикладом нових інтелектуальних технологій згідно до Бела є теорія ігор і системний аналіз. Головною метою інтелектуальних технологій є реалізація "мрії" про впорядкування масового суспільства. «Будь-який індивідуальний вибір може бути непередбачуваним, як непередбачувана поведінка окремого атома, в той же час поведінка сукупності може бути окреслене настільки ж чітко, як трикутник в геометрії». Відійшовши від одномірної інтерпретації постановки цього питання Белом ми можемо стверджувати, що у сфері політичного проекцією таких інтелектуальних технологій є вся сукупність усіх різновидів сучасних політичних технологій.
Підійшовши до визначення суспільних класів, що є рушійною силою у інформаційному суспільстві ми виходимо з поняття "послуга". Маю на увазі тут, що теоретики інформаційного суспільства визначали інформаційне суспільство саме через конкретизацію поняття "послуга" як «послуги по наданню, розповсюдженню, зберіганню та використанню інформації». Тому головним рушієм соціальних процесів є саме ті хто такі послуги надає.
Виходячи зі своєї формули інформаційного суспільства, Бел стверджує, що постіндустріальне суспільство передбачає виникнення нового класу, представники якого не політичному рівні виступають у якості консультантів, експертів або технократів. Бард і Зондерквіст означили цей новий елітарний прошарок терміном «нетократія». Своєрідною проекцією цього типу людини на сферу реального політичного буття є фігура політтехнолога.
Вирішальним для економічного і соціяльного життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини стає становлення нового соціяльного укладу, що заснований на телекомунікаціях.
Тому не останню роль у новітніх політтехнологіях відіграє саме контроль над телекомунікаціями.
Французький соціолог Ж.Еллюль вважав, що інформаційне суспільство передбачає ліквідацію централізованої бюрократичної держави. А саме централізована бюрократична держава була одним із головних породжень епохи Модерну. В постіндустріальному суспільстві на зміну «бюрократу» приходить «нетократ». Контроль над комунікаційною сферою важить більше ніж контроль над державним апаратом.
Фуко визначав традиційне суспільство як "суспільство панування", модерне індустріальне суспільство як «дисциплінарне суспільство». У першому сфера влади це насамперед "збирання податків а не організація виробництва, владарювання над смертю а не адміністрування життя і т.п.”. У другому сфера влади це – «формування своєрідних "просторів ув’язнення" - як то школа, фабрика, часом госпіталь і т.п. з метою максимального впорядкування виробничих відносин». Постіндустріальне суспільство, що прийшло на зміну дисциплінарному суспільству Дельоз характеризує як “суспільство контролю" сфера влади в якому, це фіксація кожного елементу соціальної системи у відкритому просторі в кожний конкретний момент. Суспільство будується за моделлю мережевої корпорації, що перебуває у процесі постійної модуляції. Так само у процесі постійної модуляції знаходиться і система соціальних мотивацій, стимулів і примусів.
Чи є якась альтернатива такому «неомакіавелізму»? Чи можливе функціонування влади і політики поза «технологічною» парадигмою? Які критерії визначення сітки координат «свій-чужий» в умовах «смерті ідеологій»? Які чинники легітимації влади в очах суспільства, крім маніпулятивних технологій можливі в нинішню епоху? Які ідентичності пануватимуть в світі після остаточної деконструкції модерних національних ідентичностей і нівеляції поняття «національна держава»? Відповісти на ці питання покликані подальші студії..
https://oles-maslak.livejournal.com/121942.html
Комментариев нет:
Отправить комментарий