Чіткої самоназви для цієї загарбницької політики наразі не знайшлося, позаяк у такому разі її поборникам довелося брати б повну відповідальність за скоєні злочини. Натомість одним із дієвих способів провадження російських інтересів є підступність і гібридизація. Тобто коли речників і виконавців цієї ідеології ловлять на гарячому, вони з цинізмом скеровують звинувачення назад, або покладають відповідальність на жертв. Як інфантильно сказав архітектор цієї політичної системи: «Хто обзивається, той сам так називається». На позначення російського режиму в українських медіа можна почути переважно емоційно забарвлені слова, серед яких найбільш уживаним є «рашизм». Але варто увиразнити декілька кардинальних рис.
Передовсім є підстави побачити в цьому явищі ознаки тоталітаризму. Росія не приховує, що є спадкоємицею Радянського Союзу. Проте свідки радянської минувшини легко пригадають, як на життя людини впливала потужна пропагандистська машина на рівні ЗМІ, освіти, ба навіть звичної буденності. Чи не найголовнішою характеристикою тоталітаризму є контроль за приватним життям у масовому суспільстві. Відсутність альтернативних джерел інформації та свободи слова, неможливість виїхати за кордон для порівняння рівня життя, орієнтованість на військово-промисловий комплекс, тотальний дефіцит у споживчій сфері та подібні чинники призвели до того, що в повсякденній свідомості закарбувалися та й іще деінде фігурують злиденні меми про дешеву ковбасу чи найсмачніший пломбір. А теза про безкоштовну освіту перекреслюється тим, що після її отримання середньостатистичні інженери отримували зарплатню трохи більше ста рублів без жодних перспектив її збільшення. Кошти, які вони могли б заробляти додатково, йшли на покриття скромного рівня достатку мешканців країни.
Втім ідея соціальної рівності спростовувалася пануванням партійної номенклатури й радше нагадувала державний капіталізм. Усе, як у відомій антиутопії Орвела: всі рівні, але є рівніші. Інтереси та права окремої людини не бралися до уваги, адже її трактували як ресурс, використовуваний для здійснення щоденного «виробничого подвигу». Тому будь-які великі досягнення здійснювалися коштом елементарних людських потреб і вигод заради виправдання величі державної машини. Досить навести дещо іронічний, але показовий приклад: запустивши космічний корабель, партійне керівництво не спромоглося реалізувати масове виробництво туалетного паперу.
Єдине досягнення, що його й досі за відсутності чогось вагомішого російські пропагандисти намагаються подавати як посутній аргумент, це перемога у Другій світовій війні. Щоправда, вони й тут намагаються монополізувати спільні заслуги. Приховуються факти знецінення життя солдатів, яких тисячами кидали в бій, ніби гарматне м’ясо, применшується роль антигітлерівської коаліції й участь інших народів СРСР у війні, а передовсім українців. Недарма ж Сталін починає говорити про перемогу саме російського народу, який згуртував довкола себе решту радянських республік. Звідси й наліпки штибу «фашисти» та «нацисти» стосовно тих, чия позиція не збігається з думкою Кремля. Власне, сучасна російська влада успадкувала ідею радянського тоталітарного великодержавництва, що своєю чергою тримається на традиції імперських завоювань. Але в чому полягає її схожість до відомих раніше тоталітарних ідеологій – фашизму та нацизму?
Подібно до італійського фашизму російському тоталітаризму близькі тези про порядок, владу, справедливість. Росія визнає порядок тільки в тій конфігурації, де домінує вона. Те саме стосується й справедливості, яку теж установлюватиме вона. Влада ж віддавна має тут сакральне значення. Як і свого часу фашисти, російський режим дискредитує демократію, шукаючи порятунку в сильній руці (вождизм) і контролюючи бізнес. Так само, як і Муссоліні мріяв відновити славу Римської імперії, висловлювання «Москва – Третій Рим» є доволі показовою. Не менше паралелей віднайдемо і у випадку з націонал-соціалізмом. Оголошуючи, ніби деякі народи є шкідливими для їхнього «життєвого простору», нацисти наполягали на їх фізичному винищенні. Водночас нещодавні публікації на офіційних російських ресурсах новин про те, що українці є схибленою нацією, а та значна частина з них, яка не підлягає виправленню, себто не відмовиться від своєї ідентичності, мусить бути знищена.
Отже, росіяни демонізують українців, хіба що прямо не називаючи «недолюдьми», а використовують радянські пропагандистські маркери, як-от «нацисти» і «фашисти». Російських агресорів аніскільки не бентежить той факт, що їхня країна провадить воєнізовані кампанії, тоді як змушену захищатись Україну вони хочуть піддати демілітаризації. На додачу, варто помітити певні паралелі у використанні символіки. Застосовуючи давні зображення свастики, з метою створити враження про тяглість своїх ідей, нацисти провадили доктрину «крові та ґрунту». Теперішні маркування російської воєнної техніки з алюзіями на свастику у вигляді літери «Z» пояснюється тим, що її запозичено з кирилиці та глаголиці «Ꙁ» (земля). Випадково чи ні, а відсилання до ґрунту чи землі є типовим позначенням тоталітарного єднання, що не визнає іншості.
Російський тоталітаризм важко розглядати за допомогою ідеологічних термінів. До речі, Гітлер теж стверджував, що його погляди є скоріше «світоглядом» (Weltanschauung), а не чіткою системою ідей. Але це не означає, що для досягнення своєї мети він не використовував розум. Інша справа, що подібна раціональність неймовірно інструменталізована, бо нагадує застосування будь-яких засобів для ефективного досягнення цілей. Очевидно, що ці раціональні дії не є відкритими. Відповідний «цинічний розум» застосовують у війни проти України й російські очільники. Втім, якщо італійська та німецька тоталітарна ідеологія мали самоназви, її російський варіант завбачливо уникає маркерів.
Одначе вже кілька десятиліть запроваджено в обіг складне геополітичне та цивілізаційне поняття – «русский мир». Його важко перекласти українською мовою, щоби не виникло плутанини зі словами «руський» і «російський». Перше слово, разом із багатьма своїми різновидами (русин, рутенець і подібні), в давнину позначало приналежність до того, що тепер ми пов’язуємо з українством. Зрештою, в українській мові слово «росіянин» не передбачає розподілу на громадянство й етнічну ознаку. Таким чином, словосполука «русский мир» належить до засобів інтеграції зі світом, який поширює свій вплив за допомогою імперських зразків високої та популярної російської культури, апелюючи до територій, де люди вживають російську мову, нехай навіть і відрізняючись звичаями. Та найбільш показовим є те, що в назві «русский мир» не фігурує слово «российский». А це може означати лише одне. Етнічно відмінні від росіян, але приєднані до них народи повинні підкорятися принципам домінування цього світу, ніколи не претендуючи на власний шлях.
Наостанок підсумуємо найвиразніші ознаки «русского мира»: знецінення людського життя і прав людини; приховування злочинів і гібридизація ідеологічних компонентів своєї загарбницької політики; тоталітаризм як нищення приватного існування; виправдання і експлуатація радянської пропагандистської машини, орієнтованої на спотворення реальності в масовій свідомості; підміна цивілізаційних здобутків ідеєю воєнної могутності та величі; прагнення жорсткого розподілу світу на зони впливу; вождизм і нищення демократичних інститутів; посилення тенденції імперської величі силовими засобами, а також за допомогою культурних практик.
Комментариев нет:
Отправить комментарий