«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Но через много лет они стали забывать и нарушать заповеди Всевышнего: люди убивали людей, большие и сильные звери пожирали малых и слабых. И только одна Волчица не пожелала становиться как все, говоря, что Всевышний создал нас равными, что подобные поступки нарушают закон Его и Он покарает всех. Но ее никто не слушал.
Когда Всевышний увидел на Земле грязь и насилие вместо рая, он послал людям своих Ангелов, но люди отвергли их.
Тогда разгневанный Всевышний решил уничтожить все живое на Земле и обрушил на нее Великую стихию. И Солнце стало кроваво-красным, и с неба посыпался песок, не давая вздохнуть. И рушились горы, и ледяной ветер вырывал с корнями деревья, погребая под ними все живое. И заметались люди и звери, ища спасения.
И только Волчица повернулась лицом к великой беде, заслонив своих волчат. И обрушил Всевышний на нее весь свой гнев. От сильного ветра у Волчицы лопалась кожа и кусками срывалось мясо, но она не сдавалась. А люди, возомнившие себя повелителями Земли, трусливо прятались за ней, спасая свои грешные души.
Всевышний поразился ее стойкости и мужеству. Он утихомирил стихию и изрек: «Я увидел, что на этой грешной Земле все же есть достойное существо, и ради него я дарую вам жизнь, но не прощаю». И отвернулся от Земли.
А раненую Волчицу люди убили, так как не могли пережить свой страх и позор. С тех пор люди преследуют и убивают волков, желая тем самым уничтожить напоминание своей вины перед Всевышним. А волки с тех пор нестерпимо жалобно воют, глядя на отрекшиеся небеса, призывая Всевышнего, чтобы он повернулся к Земле, простил наши грехи и восстановил на Земле справедливость.
Для чеченского народа Волчица, защитившая Землю, является символом мужества и стойкости, олицетворением свободы и жизни на Земле.
***
Волк — самый поэтический зверь в понятии горцев. Лев, орел изображают силу — они идут на слабого; волк идет на более сильного, чем он сам, недостаток силы заменяет отвагой, дерзостью, ловкостью; в темную ночь бродит вокруг стада, вокруг аула, откуда ежеминутно грозит ему смерть. Попав в безвыходную ситуацию, волк умирает молча, не выражая ни страха, ни боли. Эти свойства характеризуют настоящего героя по горским понятиям. В чеченской песне говорится, что волчица щенится в ту ночь, когда мать рожает чеченца.
Далхан Хожаев
Комментариев нет:
Отправить комментарий