«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Чуваши явились прямыми последователями культуры раннего государства на Волге. В народе рунические письмена были распространены очень широко, воспроизводились на различных предметах, материалах и в различной технике.
Наряду с малой формой существовала и монументальная. К наиболее значительным памятникам относятся: 1) деталь женского нагрудного украшения шълкеме (18 в., медь, обнаружена при раскопках Мартыновского могильника — Козловский район, Чувашская Республика); 2) антропоморфный намогильный памятник основателю населенного пункта Клемтэль (1740, камень, Клементейкино, Альметьевский район, Республика Татарстан); 3) женские рубахи с «узорами письма», 18 в., вышивка — музеи Санкт-Петербурга, Чувашская Республика, Казани, Самары, Саратова, Уфы.
Алфавит древнечувашской рунической письменности содержит около 35 знаков. Он перекликается с принципами алфавита Древнетюркской рунической письменности, воссозданный датским ученым В.Томсеном. Но чувашская руническая письменность не связана своим возникновением с орхоно-енисейскими письменами. Ее истоки лежат намного глубже, скорее всего восходят к древнеиранской системе письма, к арамеям, аршакидской пехлеви. В ней, как и в рунической письменности дунайских болгар, находят себе место и греческие буквы. Форма чувашских знаков зависел от используемого материала и техники воспроизведения. Поэтому конфигурация некоторых букв доходит до 5—6. Текст писали справа налево, сверху вниз, во мн. случаях, особенно в вышивке, использовали приемы лигатуры и узоров. Гласные в середине или конце слов встречаются лишь в текстах, выполненный в поздний период существования рунического письма.
В мире функционирования оригинальная системы письма, рунические письменности Востока и Запада, чуваши — единственный народ, который, обладая богатейшим наследием — традициями древнейшей культуры, смог сохранить и развивать ее вплоть до 19 в.
Комментариев нет:
Отправить комментарий