Володимир Даниленко: Сім тисяч літ... Отут. На цій землі, Творили власний Рай кмітливі люди

Сурмить Трипілля.  В наш серцевий біль.
Горять Сонця... Коричневіє глина...
І ключиться в зеленоводі піль
зароддя класне - живизни краплина.

Сім тисяч літ...  Отут.  На цій землі,
Творили власний Рай кмітливі люди,
привиділи: воскреснуть із імли,
і вічна слава їм на світі буде.

Палали горна.  Горщики гули
в двотисячному жарі на планеті.
Світились очі майстра з під золи -
трималася культура у секреті.

Святий секрет той рятував їх люд,
усяка зайда блякла в ойкумені,
по чистих таблицях стікав чужинський блуд, -
орнаменти багрянились знаменні.

Ніхто їх поля перейти не міг.
Що - сотні років? - тисячі їх в Небі!
Кладе нам Хронос диво на поріг,
коли трипільцями стаємо при потребі.

До дива - нам лиш руку простягти:
це ж в Майданецькім, тут, у Кукутенах,
столиччя міст - історії свати -
нам вісті шлють по зріднених антенах.

О, гени-гени -- звуки потайні,
правістя мислі, рознарядка тіла,
індеферентні ви для нас? - ба ні! -
Їх нація своїх собі хотіла.

Природа мислячих у нас - з мільйонів літ,
із Білозірр'я ми, мов з неба , - на Землиці.
Трипілля ж - поспіль Зоряний Політ:
задивлені у Небо їхні лиця.

І все те видиво у нас, отут було!
Зайдім в свою комору - збіжжя: гори!
Родилось.  Мерло.  Знов лицем цвіло.
Якраз до нас - до нас! - воно говоре.

Прокреслюють проміння небеса.
З музею горщик переходить в хату.
Яка збагненна у горі краса!
Як думка гріє думку пелехату!

Народ, що був, назовсім не зника --
він в чомусь та вкарбується на суші:
така знайома в пластиці рука!
такі зрідні нам, ще з Трипілля, душі!

Це ж тут!  це ж тут - не десь у Гімалаях,
та - ба! - і не в московських болотах, -
тут - глина й мисль, і Лада преблагая,
і дух Трипілля попелом пропах!

Земля і Небо вивищились в Вись,
в суціллі Світу Новий День світає,
Вода з Вогнем всуміж перелелись - 
жовтаво-голубійний дар Валдаю.

Живе з живим ключиться повсякчас,
у сплеску барв - розводи пурпурові, -
все в тій кераміці ріднить із нами нас,
яріє кров, пряде чуття здорові.

Трипілля з нами всі віки було,
як зілля з горщиком, настояне , цілюще,
як для уфологів присутність НЛО,
як шал комп'ютерний, що в нас все дужче й дужче...

Сурмлять Три Поля...  Движеться Земля...
Стирає орій піт з чола додолу...
Ми біль Трипілля чуєм відтіля -
І хлюскіт вод, і таїну стодолів.

(Володимир Даниленко, Україна, Київ)