Євген Баран: Галицький будитель Іван Гушалевич (1823-1903)

Мир вам браття, всім приносим.
Мир - то наших отців знак,
Мира з неба всі днесь просим,
Чи багатий, чи бідак.

Разом руки си подаймо
І, як браття, ся любім,
Одні другим помагаймо,
К спільній меті поспішім!

Що ж нам нині на заваді?
Все вже зникло, тепер час!
Далі й в мирі, далі й в ладі
В ім'я Боже, лише враз!

Мир вам, мир вам, руські діти, 
І гаразд вашим хатам!
Разом сили сполучіте,
Добре, добре буде нам!

(Іван Гушалевич, 1848).

Чому Іван Франко в 1903 році, у великій статті, що була написана після смерти Івана Гушалевича (1823-1903), назвав цей вірш безідейним і реакційним, відомо лише Франкові. Бо в травні 1848 (7 травня, називає дату Франко), коли було написано сего вірша під час революційної весни народів, - галицькі русини взагалі не знали з чого починати, і що робити. І Головна Руська Рада, створена тоді, Гушалевич увійшов у її склад, лише намацувала кроки по відшуканню шляхів національної ідентичности.

Музику написав Теодор Леонтович (1812-1886), народжений на Любачівщині, а помер і похований у Новосілці Язлівецькій (Бучаччина). Головна Руська Рада визнала цю пісню революційним гімном Галичини.

Що цікаво, Паушівка, де 4 грудня народився Іван Гушалевич, до 1856 року значилася як село Язловецького повіту (після 1856 - вже Чортківського), а мої Барани прийшли в Паушівку з Язловець (згадував мій тато, що йому про це казав його тато, а мій дідусь Василь).

Батьки Гушалевича померли від тифу 1835, і він виховувався у родичів у Базарі, а відтак закінчив Бучацьку гімназію; Львівську духовну семінарію; богословський та філософський факультети Львівського університету. 

Ні в Базарі, ні у Паушівці прізвище Гушалевич не збереглося, але є Гошуляки (моя прабаба Ірина Баран, з дому Гошуляк, донька Юрія). Чи були вони родичами, зараз сказати трудно, але так чи інак, походять з одного кореня, і якісь родинні перегуки швидше усього були.

Так, Гушалевич став жертвою "москвофільської" політики царської Московії, яка створила і оплачувала політичні настрої галичан з 1819 року. І це свідоме світоглядне москвофільство спалило його талант, про що говорить і Франко.

Але нині, коли Іванові Гушалевичу виповнюється 200 літ,  варто говорити про чин просвітництва, а Гушалевич, яко священик у 50-60 роках на Калущині, а відтак посол до Галицького сейму від Калуша і Войнилова, і посол до австрійського парляменту - Райхсрату -  від Калуша, Войнилова і Болехова, зробив багато для просвіти галичан і популяризації руської мови. Не кажучи, що в його доробку є поема "Добош", і переклад  й дослідження "Слова о полку Ігоревім"...

Найлегше оцінити минуле з погляду сучасного, і найтяжче прожити теперішнє, не відаючи про майбутнє.

Бо, попри язичіє, яке спалило майже весь талант Гушалевича, - про що знову ж таки писав Франко, називаючи в ряді цих покручених язичієм талантів, окрім Гушалевича, Головацького, Наумовича, Петрушевича, - прориваються у його творчости ноти народного, того справжнього, що дозволяє сьогодні вписувати Гушалевича у покоління галицьких будителів:

Розлийтеся скорій любимі звуки,
Пусть вас услишить рідна сторона;
Як в час побачень і як в час розлуки
Заплаче і утішиться вона.

Для неї довольно стільки лиш поруки,
Що іще єй незавмерла струна,
Що всі єї терпіння і всі муки
Розлетяться з ударами перста.

Скорій надією ви отозвітесь!
Ми слишим ваші чуднії акорди
І сили повні і життєвої борьби.
Звучіть! - воскресінням пронесітесь!

Вздригнулися вікові могили.
Народні звуки то ви їх пробудили?

(Іван Гушалевич. Галицькі відголоси. Львів. 1880. Вірш "Народні звуки" з циклу "Родинні сонети").