Розділ VIII названої книги містить архівні дані про створення і діяльність єврейських землеробних господарства, про функціонування комітетів землеустрою жврейських трудящих (камзети), а також дані про голод в цих господарствах в 1932-33 р.р. Приводимо витяг з цієї книги (стр. 84-87).
У 1927 р. в Криму та на Херсонщині виникли радянські єврейські сільсько-господарські кооперативи по спільному обрабітку землі, так звані ТЗОСи. Вони були організовані на демократічних принципах, і це стало гарантією їх успішного розвитку. На превеликий жаль, цей успішний процес розвитку сільського господарства тривав недовго.
В 1929 р. розпочалася кампанія по обєднанню індивідуальних землеробських господарств у колгоспи. Більшість єврейських селян поставилася до цього досить критично, не бажаючи відразу ж стати членами новоутворених обєднаннь. Але місцеві органи влади, комзєти, які фактично керували цими господарствами, наполеглево домагалися вступу селян у колгоспи. Це й стало причиною того, що єврейське землеробство почало занепадати.
Щоб униктути примусового вступу в колестивні госопдарства, окрмі єврейські селяни почали записуватися на переїзд у Біробіджан. Там вони почали освоювати нову терирорію для створення власного національно-адміністративного району. Проте більшість селян не бажала залишати благодатні териротії Криму та України і залишалася на старому місці. А тим часом колективізація набирала темпів. Весною 1929 р. в єврейські колонії Херсонщини й Маріупольського району приїхали активісти Комзєту та чиновники за партійного аратату. Під загрозою значного збільшення оподаткування селян вони змусили одноосібників-колоністів записуватися у колгоспи. В 1929 р. у районі Каланандорфа біло організовано 47 колективних госоподарств, які обєднали основну частину єврейських селян. У районі Марійполя їх створено 28. Кількість колгоспів і залучених до них одноосібників почала швидко зростати. Так, до 1 жовтня 1930 р. в колгоспах Калініндорфського району біло обєднано вже 75% усіх госоподраства. На Одещині на той час колективізували 92% господарств, в районі Кривого Рогу — 93%, а у районі Мелітополя все єврейські госоподарства були вже залучені в колгоспи. До кінця 1930 р. у степових районах України, тобто в Херсонській. Запорізькій, Ворошиловградській, Одеській, Миколаївській областях налічувалося 93 єврейські колгоспи. Вони обєднували понад 156 тис. Землеробів, тобто 9,7% єврейського населення України.
На 1 січня 1931 р. у сільському господарстві колишнього СРСР (безБіробіджана) було зайнято 54110 єврейских сімей, в яких налічувалося 259550 осіб. 44048 єврейських сімей (209 тисяч осіб) були землевпорядковані в 20-х роках завдяки активній діяності комзєтів та інших організацій. До масового переселення євреїв у сільськогосподарському виробництві було зайнято 10662 сімії, які обробляли 137 тисяч га земельної площі.
Головне правління Комзєту в Москві планувало перевести на сільськогосподарське виробноицтво да кінця першої пятирічки близько 500 тисяч єврейских трудящих. Цим планам не судилося здійснитися через нагебну політику сталінського керівництва, яка привела сільське господарство країни до катастрофи. Єврейське землеробство, як і все сільське господарство країни на початку 30-х років почало швидко деградувати у звязку з насильницькою колективізацією.
Єврейські колгоспники, які прийшли в сільське господарство за малих містечок, довго не могли звикнути до нових умов праці на основі суспільної власноті. Вони не сприйняли ведення спільного сільського господарства ні економічно, ні психологічно. Це відразу відбилось на дисциплині праці. Люди почали ставитися до своїї обовязків без ініціативи, інертно. Продуктивність праці падала, погіршилася врожайність. У багатьох колгоспах економічні показники різко знизилися. Безгосподарність та безвідповідальність стали характерними рисами ставлення до всього, що було за межами власної присадибної ділянки.
Економіка багатьох госоподарств почала деградувати. Їхнє становищепогіршувалося й за рахунок зростання податків та обов'язкової хлібозаготівлі. Продрозкладка охопила всі єврейські господарства, а обов'язкове здавання хліба зростало з кожним роком. Так, у 1928 р. воно становило 3,12 ц., а в 1929 р. - зросло до 4,78 ц. з гектара. В 1931 р. загальна врожайність полів у колгоспах різко скотилася, а норми здавання хліба зросли ще більше. Багато господарств не в змозі були виконати план здавання хліба та інших сільськоппродуктів. Криза охопила багато колгоспів. Газета «Дер Штерн», що виходила у Харкові, 12 березня 1932 р. писала: «В багатьох господарствах Сталіндорфського району плани хлібозаготівлі за минулі роки досі не виконано. Ці господраства не готові до сівби й у цьому році» (Марочко В. Голодомор. Причини і наслідки, Освіта. 1993Ю -№3). Та же газета 8 лютого 1932 р. писала, що єврейські колгоспи Херсонщини не мають хліба для своїх колгоспників до нового врожаю, в багатьох сім'ях люди голодують.
Восени 1932 р. становище з хлібом стало критичним у госопдарствах Долинського, Межицького і Новопразького районів Дніпропетровської області, Миропільського, Семенівського та Чорнухівського районів Харківської області, Зінов'ївського й новомиргородського районів Одеської області. В цих місцевостях існувало понад 20 єврейських сільскогосподарських артілей. Більшість з них залишилася без хлібних запасів і посівного матеріалу. Все, що малося у цих госоподарствах, було вилучено на рахунок обов'язкової хлібозаготівлі. В постанові Ради Народних Комісарів УРСР від 21 травня 1933 р. перераховувались райони та господарства, які найбільше постраждали від голоду у 1932 р. В їх числі багато було й єврейських господарств. Хлібозаготівельники забрали у них все, що залишилося для власних потреб і сівби. В результаті цього у багатьох селах почався голод. Зокрема, в Сталінодорфському районі голодувало 25 єврейских сімей, померло 26 осіб. Взиму 1932-1933 років на селі почався голодомор. Так, у квітні 1933 року в селі Ворошилівка Сталіндорфського району люди почали пухнути від голоду. Вони вже не сподівались на будь-яку допомогу. Зокрема, в колгоспника Бравермана. Якого арештували за крадіжду хліба, померло четверо дітей у віці 5 до 10 років (ЦДІА України у Києві, ф. 505, оп. 2, спр. 56, врк. 71-73, 88).
Про голод в єврейських колгоспах заговорили в багатьох країнах світу. Про це писали газети Нью-Йорка та Варшави. Багато представників єврейских організацій США, Англії, Франції, Польщі хотіли надати допомогу господарючим, приїхати в Україну і на власні очі побачити, яке становище у господарствах, створенних за допомогою закордонних ораганізацій, але влада на місцях та в Києві запевняла їх, що розмови про голод — це наклеп на Країну Рад, і нікому не дозволяла приїжджати в Україну. А ти часом люди помирали не лише в селах, а й у містах. Особливо тяжким було становище в малих містечках, які були позбавлені централізованого державного забезпечення продуктами. Взимку і весною 1933 р. помирали євреї та українці у Бердичеві, Житомирі, Умані, Білій Церкві, Фактові, Проскурові. За січень-лютий лише на вулицях Києва було підібрано 918, а за десять днів березня 249 євреїв, які померли від голоду (Центр. держ. іст. України у Львові, ф. 701, оп. 3, спр. 457, арк. 6, 8-12).
Катастрофічне становище у сільськогосподарському виробництві, страшний голодомор, що лютував, і масово пухли і вмирали від голоду дорослі і діти, занепокоїли працівників комзєтів в областях. Вони намагалися шукати допомоги в єврейських організаціях за кордоном. Але їм суворо забороняли це робити.
Єврейські колгоспи опинилися у критичному стані, як і більшість колгоспів України, без будь-якої допомоги. Це ще більше погіршило становище багатьох голодуючих сіл. Селяни, щоб не помирати від голоду, почали тікати у міста на промислові підприємства. Багато госопдарств залишилося зовсім без людей.
Від голоду в 1932-1933 рр. померли мільйони людей різних національностей: укранці, росіяни, поляки, євреї та ін. Голодомор був наслідком злочинної політики сталінського керівництва, яке, незважаючи на поганий крожай, намагалося вилучити якомога більше хліба для експорту. Правильно, на нашу думаку, пише професор С. В. Кульчинський: «Хлібозаготівля в умовах, коли на селі гостро не вистачало хліба до нового врожаю, була найстрашнішим злочином Сталіна та його найближчих співробітників у партіно-державному керівництві» (Кульчицький С. В. 1933: Трагедія голоду. - К., 1989. - СС. 3-5). Із цим твердженням згодна більшість дослідників трагедії 1932-1933 рр., як і з тим, що Голодомор мільйонів селян в Україні, на Північному Кавказі, у Поволжжі та Казахстані був результатом антилюдської політики сталінського дактату щодо селянства, якого позбавили землі й хліба. Все це робилося під гаслом прискорення індустріалізації та «будівництва соціалізму в одній, окремій взятій країні».
Скачать книгу в электронном формате: https://meirbruk.net/.../58-it-is.../4459-my-bitter-truth
Комментариев нет:
Отправить комментарий