Сергій Чаплигін: "Велика гра-2": геополітичний трикутник Великобританія-Туреччина-Україна

У Редьярда  Кіплінга є пригодницький роман для юнаків «Кім», де за сюжетом, Кімбол О'Хара - хлопчик-сирота європейського походження, який виріс серед азіатів, випадково виявляється втягнутим у геополітичне суперництво між Британською та Російською імперіями за панування в Південній і Центральній Азії  в XIX - початку XX століть - «Велику гру».

Завдяки Кіплінгу ця гарна і емоційно заряджена метафора увійшла в широкий оборот.

Але «Велика гра» це не тільки метафора, а й історична реальність. У неї є глибоке коріння в традиційній для Центральної Азії  геополітичної багатовекторності.

Історично в Центральній Азії не склалося єдиної, жорсткої, усталеної  структури. Тут  складним чином переплелося безліч різноманітних, нестабільних і перемішаних між собою структурних утворень. Недарма Збігнев Бжезінський в своїй «Великій шахівниці» називає Кавказько-Центрально-Азіатський геополітичний регіон « Євразійськими Бакланами».

Саме це дозволяло (та й дозволяє)  великим зовнішнім гравцям, за допомогою цілеспрямованої політики, викликати до життя ті чи інші соціально-історичні та культурно-ідентифікаційні нашарування реальності. 

Класичні геополітичні теорії, починаючи з часів Гарольда Маккіндера, пов'язують боротьбу за Центральну Азію з боротьбою за світове панування в цілому. Посткласичні ж, в свою чергу, пропонують декілька геополітичних напрямків за якими може «рухатися» Центральна Азія. 

Як метафора, так і реальність «Великої гри», чи «Великої гри-2», наразі залишається актуальною й для України.

В Азово-Чорноморському регіоні складається в якійсь мірі нова геополітична ситуація. Агресія Росії проти України змушує її шукати союзників в протистояння російському експансіонізму.

Відповідно тут, в силу об'єктивних і суб'єктивних обставин, складається політичний і військово-технічний трикутник Великобританія-Туреччина-Україна.

Після Brexit у Лондона з'явилася свобода рук в побудові зовнішньої політики відповідно до своїх глобальними інтересами. На Близькому Сході, в східній частині Середземного моря і в чорноморському регіоні Британія створює власну систему альянсів і партнерських відносин. І Анкарі відведена одна з головних ролей.

Історично так склалося, що британська політика була в більшості випадків спрямована на підтримку Туреччини.

Британія також зацікавлена в Україні, як своєму природному партнері в азово-чорноморському регіоні.

І інтереси цих  трьох країн все більше перетинаються з російськими. А це робить військово-політичний трикутник досить життєздатним в доступній для огляду перспективі.

Бо як слушно зауважив Кіплінг: «Тільки коли всі помруть - скінчиться Велика гра!».

В цьому контексті варто прочитати важливий стратегічний, програмний документ: «Глобальна Британія в епоху конкуренції. Комплексний огляд безпеки, оборони, розвитку і зовнішньої політики», який Борис Джонсон представив 16 березня у британському парламенті (ідеться про бачення британської політики і світових процесів у цих сферах до 2030 року з визначенням конкретних заходів і дій до 2025-го).

А також «Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство між Великобританією та Україною», підписану 8 жовтня 2020 року (цей документ був розроблений і підписаний у рекордні для міжнародної дипломатичної практики терміни і угода підтвердила та надала подальшого поштовху двосторонньому співробітництву між Києвом і Лондоном у секторі безпеки та оборони, включаючи військову та військово-технічну співпрацю).

На сьогодні маємо:

1. Тренувальна місія Orbital;

2. Кораблі Її Величності в Чорному морі;

3. Допомога Великобританії Військово-морським силам України

4. Збройні сили України і Великобританії провели спільні військові навчання «Козацький булава» («Cossak Mace»). Вперше британський військовий підрозділ (4-й батальйон Королівського Шотландського полку), перебував на території України в повному складі з технікою і озброєнням.