«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Бо саме в лоні станового, патріархального середньовічного суспільства зародилося сучасне індустріальне/ринкове/буржуазне, що щедро годує нас плодами технічного прогресу.
Полісна демократія в соціальному плані була безплідною і там, де не відбулося потужного вливання германської варварської крові, що несла "ген феодалізму" (як у Візантії), здеградувала, закостеніла і сконала під копитами азійських завойовників.
Середньовіччя асоціюється з дитинством - періодом засвоєння базових архетипів, бо дитинство - це чарівні казки про королів, королев, принців, принцес, хоробрих лицарів, фей, тролів, гномів, чаклунів, зачаровані замки, тощо, що відображають реалії середньовічної Європи з її тричленною структурою соціуму і магічним напівязичницьким світоглядом.
Хто не любить Європу і прагне переробити її на свій копил, завжди не любить (немите, смердюче, забобонне, фу-фу-фу) середньовіччя, де не все куплялося й продавалося і не всюди можна було проникнути хитрістю і нахабством...
Бо коріння сучасної європейської цивілізації сягають у "темні віки". Вирвіть це коріння з колективної пам'яті й підсвідомості - і дерево європейського життя всохне, і піде на розпил новим хазяям світу, в топку їхніх пекельних машин...
P.S. Раннє покріпачення селянства в процесі захоплення земель військовою елітою у 9-10 ст. відіграло позитивну роль, бо зруйнувало общину, яка була гальмом технічного прогресу в сільському господарстві, яке було основою подальшого індустріального прогресу.
Феодалізм в Русі був до монгольської навали був значно ближчий до західноєвропейського, ніж польсько-литовський. Пізнє закріпачення в 15-16 ст. яке в Західній Європі не відбулося, навпаки гальмувало прогрес в Речі Посполитій та Великому князівстві Литоському. В той час як на українських землях община вже розпалася в 15 ст., її законсервували литовські статути і правові акти Польщі і Угорщини. У ВКЛ і РП, на відміну від Русі, не склалося союзу міст і монархів і не було логічного для Західної Європи абсолютизму, що й зробило їх легкими жертвами Москви і німців.
Комментариев нет:
Отправить комментарий