Пам’ять – лукава штука… Не встигаєш оглянутися – і, здавалося б, знайомі обличчя важко пригадати, важко відновити в пам’яті… Таке часто буває. І не залежно від того, як довго спілкувався з людиною – десятиліттями чи лише декілька днів…
Тому хочеться вигукнути сакраментальне «Мить – зупинися!». Дозволь насолодитися взаєминами, переживаннями, думками…
Книга Івана Макаровського якраз і ставить цю мету: через медитації, роздуми над Шевченковим словом зафіксувати в пам’яті тих людей і ті місця, які з ними асоціюються, співвідносяться, викликають аллюзії…
Хтось може вважати це дивним. Можливо тому, що в наш час інстаграмів та тік-токів епістолярна та мемуарно-щоденникова культура фактично (і реально) занепала і вже живе покоління, якому ніколи не писали ласта, довшого за десять слів… І з цією втратою відчувається відхід у небуття чогось дуже-дуже Справжнього…
Тому медитації Івана Макаровського, оформлені візуально у віршовані рядки і супроводжені фотографіями, намагаються не тільки зафіксувати, але й закликати, остерегти хоча б одного-двох з представників нових поколінь інтелігенції залишитися вірними принципам нашої культури, постатям, взаєминам один з одним…
Олег Гуцуляк, викладач філософії
Комментариев нет:
Отправить комментарий