«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Тюрки были кочевыми. Значит утраивали набеги и разорения крестьян. Так появились территории, которые оставляли ромеи, как неблагополучные. На такой территории укрепился Осман I.
Ромеи использовали тюрок в своих играх против славян, франков и венгров, хотели чтобы тюрки тех ослабили. Они их и ослабили, но усилились сами.
К 1453 г. османы были уже сильным правовым государством, с очень сложной правовой системой, строящейся на римском праве, шариате, ясы (право монголов) и т.д. Такую сложную, но эффекивную систему права им сделали выдающиеся юристы того времени. Это было право, специально созданное для империи. Право ромеев не шло с ним ни в какое сравнение -- архаичное право с правами только православных и допускающее рабство.
К моменту падения Константинополя в 1453 и Трапезунда в 1461 именно Османская империя имела все черты Римской империи -- мультикультурализм, эффективное право для разных народов, локальное самоуправление. Константинополь и Трапезунд были деградирующими маленькими монархями. Интеллектуальная элита давно уже работала на османов.
Офицальное название Османской империи было Memalik-i Rum, Римская империя. Это было так и по форме, и по сути.
3 февраля 1451 султаном Османской империи снова стал Мехмед ΙΙ Фатих (1432-1481), завоевавший Константинополь 29 мая 1453 г., а затем завоевал Лемнос, Коринф, Патру, Трапезунд, Морею (Спарту), Афины, генуэзские колонии в Крыму, Сербию, Герцеговину и Албанию. Будучи одним из образованнейших людей своего времени, султан, собственно, и заявил: Первый Рим был языческий, Второй Рим – христианский, а Третий Рим – мусульманский. Мехмед ΙΙ провозгласил себя «Кайсер-и-Рум» – римским цезарем и претендовал (через мать-гречанку) на родство с византийской династией Комнинов. Затем Мехмед ІІ имел намерение завоевать сам Рим. Летом 1480 г. османы осадили и взяли крепость Отранто в Неаполитанском королевстве и Османский флот начал совершать грабительские рейды на соседние города – Лечче, Таранто, Бриндизи и Вьесте. В Риме началась паника. Папа Сикст IV продумал планы эвакуации города и призвал европейские страны организовать крестовый поход против турок, который активно поддержала лишь Венгрия, приславшая около 1600 воинов для борьбы с турками, и Неаполь, собравший организованное ополчение. Османы оставили Отранто в 1481 г., когда умер Мехмед II.
ОтветитьУдалить