«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Хотів би поділитися кількома короткими думками щодо тризуба, які вам можуть видатися цікавими.
По-перше: між часом використання зображення тризуба на монетах та інших речах (підвісках, зброї та ін.), що припадає на кінець Х-ХІ століття і часом повторного використання тризуба в українській державній символіці, запровадженого у 1918 році, існує дуже великий часовий розрив - у 900 років!
Задумаймося: чому давньоруські князі, ні у ХІІ, ні у ХІІІ століттях, ні володарі наступних віків ніде (!) не використовували зображення тризуба? Після одинадцятого століття тризуб, на цілих 900 років, з нез'ясованих причин, ніби канув у небуття. На цю обставину нещодавно ще раз звернув увагу Олег Однороженко у дискусії про сучасний герб нашої держави.
Може, у ті післяВолодимирові століття, не знали про цей знак? Та ні, про що-що, а про символ Святителя Русі, знали всі. Гадаю, ті давньоруські князі, які сходили на престол після князя Володимира Великого, щось знали таке, що не дозволяло їм продовжувати традицію використання тризуба у державних справах. Або ж, цей знак не був "знаком княжої держави Володимира Великого", а лише особистим вензелем чи монограмою цього володаря, на що нещодавно звернув увагу Олександр Алфьоров.
Тобто, підсумуємо: близько 900 років зображення тризуба, на території сьогоднішньої України, не використовувалося.
В той же час, на заході сучасної України - на теренах Галичини, Волині, а також на Поділлі, Покутті та Буковині жодного з тогочасних зображень тризубів, немає. Так само повністю відсутні, на цій території, златники і срібники володимирового зразка. Це дає підстави ставити під сумнів входження частини вищеназваних теренів включно з Галичиною - навіть на короткий період - до складу давньокиївської держави. Оскільки, в такому разі, її грошовий обіг мав би покривати усю її територію.
Можливо, на подільських теренах і на землях західніше Збруча - в Галичині, могли у той час існувати інші, аніж Русь, протодержавні утворення з окремішньою системою державної символіки і власним (відмінним від київського) грошовим обігом, в якому переважали дирхеми і західноєвропейські денарії.
Відсутність зображень тризубів на територіях Галичини, Волині, Поділля та Буковини може бути частково пояснене тим, що культура києво-руського типу приходить, приміром, в Галичину щойно з перших десятиліть ХІІ століття одночасно із масовим спорудженням, тут, монументальних храмів афоно-візантійського зразка. Приміром, у стольному Галичі ми не знаємо жодного храму ранішого за початок ХІІ століття, а вже у другій його половині і у домонгольський час у Галичі та його околицях їх (храмів) близько 30! Як у цьому всьому можна простежити місцевий генезис? Ніяк, бо це був прихід у Галичину нової культури з києво-руськими традиціями. До того часу - жодної Русі (ні як етнічних її представників, ні як державного утворення) на теренах сьогоднішньої Галичини до ХІІ століття, не було.
По-третє: (у справі голосування Верховною Радою щодо державного герба). Сьогодні, голос фахівців у цій непростій науці - геральдиці, потонув у морі пустих заяв політологів-горлопанів та істориків-всезнайок, які, будучи тиражованими нашими всеїдними і неперебірливими мас-медіа, роблять собі піар на цій державній проблемі.
Але, тризуб - так, чи інакше - залишиться на нашому гербі: буде він із щитоносцями по боках (козаком і левом) чи просто - на щиті.
Уся ця катавасія з великим гербом вкотре довела: не годні ми домовитися між собою! Підкилимні ігри, чвари, заздрість до колег та банальна корупція (не лише грошима, але й посадами, званнями, науковими ступенями чи лобіюванням на державному рівні, проектів зацікавлених осіб) в черговий раз виставили нашу державу перед усім світом як не зовсім європейське і, мало що, не маргінальне державне утворення у багатовіковій історії нашого континенту.
Комментариев нет:
Отправить комментарий