«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
В Ухвалі Собору було сказано:
«Надземний Собор Святої України звертає увагу на загрозу повної деградації Національного Духу в умовах багатовимірного політичного, соціального та інформаційного полону. Знехтувавши ясні синівські Заповіти Предтеч державної самостійності України — козаків, стрільців, отаманів, гетьманів, кобзарів, Святослава, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Дмитра Вишневецького, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, — сучасники впустили до брами Рідної Оселі чужинецький дух зради, цинізму, зневаги до батьківських ідеалів, і тим розпочали акцію самопоїдання, самогеноциду, завершуючи демонічну програму ворожих сил з усунення еволюційної потуги Русі-України з історичного поля.
Надземний Собор Святої України вважає, що лише повна правда і нерушима мужність допоможуть Рідному Краєві звільнитися від цього полону і відродити суджену національну самодостатність…».
Комментариев нет:
Отправить комментарий