Ключові слова: Галицька Русь; Львів; ХІІ-ХІІІ ст., астрологія, Візантія
До останнього часу, здавалось би, не було матеріалів, щоби ставити питання на зразок «а чи була астрологія на Галицькій Русі і у Львові зокрема?» А, між тим, саме під таким оглядом слід розглядати, як припускаємо, не до кінця ще пояснений дослідниками напис, який в давні часи знаходився над входом до Галицької брами. Переважна більшість сьогоднішніх істориків подає у своїх працях лише першу частину цього напису, початок якого звучить так: «DUX LEO MIXI FUNDAMENTA IECIT POSTERI NOMEN DEDERE LEONTOPOLIS…» (в перекладі: «Князь Лев заклав мені фундаменти, нащадки назвали мене Львігородом…») не наводячи, з якихось причин, продовження цієї фрази: «…HOROSKOPUS PERTHENOPOLIM LEOMI PRAEPOSVIT» (що значить: «…Гороскоп з-під Лева підніс місто». В перекладі Олега Петрука закінчення цитованої фрази перекладено як «…гороскопом з-під Лева встановлено місто».
Виникає питання: для чого у цьому коротенькому тексті вжито термін «гороскоп», в той час, як мова у ньому йде, здавалось би, про далеку від астрономії річ – заснування міста? Як знаємо, під гороскопом розуміють астрономічно розраховану схему розташування планет на Небозводі в момент якихось визначальних подій (як от: народження дитини, укладання шлюбу, заснування міста і т. п.). Такі схеми-гороскопи складалися для астрономічного «передбачення» подальшої долі започаткованих в конкретний момент явищ, подій та ін.
Якщо ж у написі на Галицькій брамі йшлося про те, що «…Гороскоп з-під Лева підніс місто» то, по-перше, це означатиме, що мова йде про невеликий проміжок часу: від 11 серпня до 17 вересня, коли Сонце знаходиться в зодіакальному сузір’ї Лева. Отож, подія, про яку мовилося в латиномовному написі над входом до Галицької брами, відбулася, скоріш за все, у серпні, хоча, на думку О. Петрука, вона могла відбутися також наприкінці липня (якщо прив’язуватися до слова «гороскоп» і сучасної (?) розбивки року за астрологічними знаками зодіаку), або й у вересні, якщо розглядати астрономічний рух Сонця. По-друге, в закінченні напису «…гороскоп з-під Лева підніс місто» криється ще один – чи не найважливіший аспект порушеної проблеми, а саме: перша письмова згадка про Лева, яка не має стосунку до постаті однойменного князя, оскільки йдеться про зодіакальне сузір’я.
Беручи до уваги загальноприйняте припущення про заснування Львова у давньоруський період, можна припустити, що астрологічні знання, в т. ч. й саме поняття «гороскопу», до тогочасного Львова могли проникнути із сусідньої Візантії, астрологія в якій і при імператорському дворі, і серед простого люду, саме в ХІІ - поч. ХІІІ ст. сягнула свого апогею. До астрологів, як і в попередні часи, марновірці зверталися з питаннями щодо особистого щастя, любові, спадку, тривалості життя, різних небезпеках тощо і тому Церква остерігала своїх вірних від таких запитів до «віщунів за зірками і планетами» і попереджала щодо небезпеки таких вчинків для кожної людської душі зокрема. Але, в окремих випадках, візантійські можновладці все ж ризикували і утримували при своїх дворах за казенний рахунок астрологів. Так, глибокий пієтет до астрологів мав василевс Константин ІХ Мономах (1043-1055 рр.), який сам спостерігав за рухом зірок і за ними намагався визначити свою долю. До астрологів вдавався часом і василевс Михаїл VII (1071-1078 рр.) намагаючись за переміщенням небесних світил визначити наслідки подій і уважно вислуховував відповідні астрологічні «передбачення». Проте, вже один з його наступників – василевс Олексій І Комнин (1081—1118 рр.) вже мало звертав уваги на небесні знаки, пояснював їх видозміни природними причинами, вороже ставився до астрологів і навіть вигнав їх з Константинополя. Однак, вже його внук – Мануїл І Комнин (1143-1180 рр.) знову вдався до сліпої довіри астрологічним передбаченням і, як пишуть літописи, нічого не чинив, перш ніж з’ясовував, чи сприятимуть цьому зірки. В своїй «Історії» Никита Хоніат (кін. ХІІ ст.) пише, що цей василевс Мануїл І усі найважливіші справи ставив у залежність до взаємного розташування і руху небесних світил, а т. зв. Передбачення придворних астрологів сприймав як провіщення оракулів. В посланні, яке Мануїл І Комнин надіслав ченцю монастиря Пантократора цей імператор дорікає йому в обмеженості і неосвіченості і воздає хвалу «віруючому в зорі», намагаючись, в той же час, узгодити астрологію з християнським віровченням. Для підтвердження ніби то істинності доктрин астрологів згаданий василевс наводить цитати зі Святого Письма і Отців Церкви, а також покликається на авторитет вчених минулих століть, які астрологічним пізнанням надавали певного значення і, перш за все, на праці широко знаного і авторитетного візантійського вченого Льва Математика. Більше того, видатний церковний діяч Йоан Каматир (Патріарх Константинопольський у 1198-1206 рр.) присвятив імператору Мануїлу І Комнину астрологічну дидактичну поему «Про коло зодіаку». Незважаючи на все це, імператор Мануїл І Комнин вже перед самою смертю відрікся від астрології, постригся у ченці під іменем Матвія, а по смерті був захоронений в каплиці монастиря Пантократор.
В останні десятиліття існування Візантійської імперії з великою довірою до астрології ставилися й імператори з династії Ангелів. За свідченням того ж Никити Хоніята василевс Олексій ІІІ Ангел (1195-1203 рр.) навіть відмовлявся переїжджати з Великого палацу до Влахернського при «несприятливому» положенню зірок. Як підкреслює згаданий історик, цей василевс і кроку не ступав, не порадившись з астрологами щодо розташування в даний момент зірок. Його наступник – василевс Ісаак ІІ Ангел, хоча й повернувся на візантійський престол 18 липня 1203 р., але, будучи, як пишуть, зламаним на дусі, вже не правив державою, а увесь час проводив з віщунами і астрологами, тяга до яких у нього почала переростати у манію, що тривало до його смерті наприкінці 1204 р. Важко не помітити, що усі ці захоплення Візантійським імператорським домом астрологією якимось дивним чином співпали з однією із найбільших трагедій в історії Візантії – захоплення наприкінці 1204 р. її стольного граду Константинополя учасниками IV-го хрестового походу і утворенні на уламках колишньої візантійської величі Латинської імперії.
Марновірства, схожі до пізньовізантійських, які були пов’язані із вірою у вплив небесних світил на людську долю, розвиток держави та на інші явища і чинники, поширювались з Візантії і на північні території в т.ч. на Галицьку Русь, сам Галич і, як припускаємо, на Львів зокрема. Якщо справедливі наші припущення про те, що згаданий на початку статті латиномовний напис з Галицької брами (із згадкою про гороскоп і зодіакальне сузір’я Лева), хоча і з’явився тут пізніше ХІІІ ст., однак вже самим своїм фактом існування віддзеркалює якусь реальну подію, яка могла мати місце в ранішому часі при заснуванні нашого міста. Іншими словами припускаємо, що тоді особами з княжого оточення які, найімовірніше, мали безпосереднє відношення до астрології, при офіційному (?) закладенні і посвяченні міста Львова були проведені певні розрахунки, результати яких вказували на найбільш сприятливий час для здійснення цієї акції – на час проходження зодіакального сузір’я Лева, тобто в проміжку між 11 серпня до 17 вересня, що й було відображено пізніше в латиномовному написі на Галицькій брамі.
Оскільки, наявні на сьогоднішній день матеріали (і не лише археологічні) дають підстави припускати існування Львова як міського осередку – із заздалегідь розпланованою центральною частиною – вже у ХІІ ст., то, логічно, що першопочатки міста теоретично сягатимуть початку вищезгаданого століття, тобто часів князя Володаря- Ростиславича (помер 19 березня 1124 р.). А, як знаємо, саме його донька – Ірина 20 липня 1104 р. вийшла за сина візантійського імператора Олексія Комнина – севастократора Ісаака. І, як пишуть сьогоднішні дослідники, це був перший в історії династичних зв’язків випадок, коли руський удільний князь породичався з домом візантійських імператорів, які від самих початків були відомі своєю дуже перебірливою династичною політикою. Припускаємо, що така увага до князя Володаря-Івана була зумовлена дуже важливою, в очах візантійських василевсів, релігійно-історичною спадщиною Галицької Русі, володіння якої сягали Дунаю, тобто територій колишньої (і однієї з найдавніших в Європі) Скіфської єпархії (можливо, саме тому ця обставина дасть згодом підстави польському королю Казимиру Великому в листі до папи заявити про «споконвічність Галицької митрополії», на що ніхто, окрім проф.Я.Дашкевича, увагу не звертав).
При всьому тому, зв’язки галицько-руських князів з Візантійськими василевсами, чим далі зміцнювалися. Наприклад, двоюрідний брат василевса Мануїла Комнина (про його особливе захоплення астрологією див. вище) – Андронік Комнин, який згодом став одним з найбільш відомих візантійських імператорів, в той час змушений був втекти від переслідувань з Візантії до двору галицького князя Ярослава Осьмомисла - у наш стольний Галич, де не лише брав участь у засіданнях княжої Ради у 1163-1165 рр. але, й як пишуть літописи, «знав руську мову» і був чи не найбільшим приятелем самому князю Осьмомислу.
І, звичайно, в контексті розглядуваної проблеми не можемо не згадати славну Єфросинію-Анну («Велику княгиню Романову», як її величають літописи), яка, будучи донькою вищезгаданого візантійського імператора Ісаака ІІ Ангела, стала дружиною наймогутнішому володарю Русі – королю/князю Роману Мстиславичу. Можливо, з появою при галицько-руському дворі княгині Єфросинії-Анни одночасно з її почтом прибули до нашого краю й візантійські астрологи (з оточення її батька, які надавали йому поради відносно розміщення зірок) а, можливо, й фахівці з різних природничих (і не тільки) наук.
У будь-якому разі, заакцентовані в цьому повідомленні теми і припущення засвідчують, що питання астрології в Галицькій Русі і у Львові зокрема (причому, ще у «доЛевовому» періоді) стають чим раз актуальнішими й такими, що заслуговують в майбутньому на поважне наукове дослідження.
Комментариев нет:
Отправить комментарий