Андрей Сошников: Завоювання Індії аріями

Наприкінці II тис. до н. е. до Індії проникли кочові племена аріїв. Вони просувалися зі стадами худоби та табунами коней широкими просторами Індії з північного заходу на Схід і Південь. Очолювали племена раджі – вожді, яких обирали зі знатних людей.

Назва «арії» походить з санскриту «ā́rya», що означає – благий, благородний, сонячний, світлий. Це слово закарбував давньогрецький бог війни – Ares.  Прабатьківщиною, колискою аріїв, на думку багатьох дослідників та вчених, є Північне Причорномор’я – саме там вперше з’явився ген європейців – R1A. Звідти розповсюдилася і мова індоєвропейців.

Гонячи  свої стада, арії вступили через Кабульський прохід і Кашмірську долину в Пенджаб (тобто П’ятиріччя) – широку область, зрошувану річками Індом та його чотирма притоками. Родюча країна вже була зайнята темношкірими дравідами, які знали землеробство і вміли обробляти метали. Почалася запекла боротьба: горді своєю зовнішністю, високі та стрункі, з правильними рисами обличчя, завойовники називали своїх супротивників, низькорослих, косооких, з плескатими носами – даса (відщепенцями, дияволами). На багатий край, що відкрився перед ними, вони дивилися як на обітовану землю, називаючи його Аріаварта (тобто «країна аріїв»); поступово вони відтіснили тубільців у гори, а тих, що залишилися, звернули в рабство.

Пам’ятками перемог аріїв на темношкірими тубільцями служать священні пісні та молитви, зібрані у книзі Ріг-Веда (Веда означає «мудрість», «наука», слово того ж кореня, що наше «відати», «віщий»). У зверненнях до богів відкривається характер аріїв; видно вплив на них величної природи, де біля підніжжя високих гір, покритих вічним снігом, вириваються могутні багатоводні потоки, де око сліпить яскравість і строкатість казкових тропічних лісів: уява тих, хто молиться, схильна до перебільшення, до захоплення. Аріям здається, що їхні боги – світлі, благодійні, тоді як над темним світом їхніх ворогів панують чорні, страшні, диявольські сили. 

Найстарший з арійських богів, Варуна, небесний цар з багатьма головами, тисячоокий, зі зверненими в усі країни світу руками та ногам, охоронець Ріти (віковічного світового порядку, вселенської гармонії, вищої моралі, що її не можуть змінити навіть боги). За ним іде трійця богів: Індра, Сур’я, Агні.

Індра – володар грози і зими, вітрів (як у Єгипті зростання хліба залежить від нільських повеней, так в Індії землеробство і садівництво повинні пристосовуватися до вітрів – мусонів, що приносять дощі), великий воїн, нищитель арійських ворогів. Він блискавкою розтинає темну хмару, звільняє благотворну воду, яка напоює спрагу землі; таким же могутнім ударом руйнує фортеці ворогів, вбиває їх тисячами, охороняючи свій арійський народ. 

Сур’я – блискучий бог сонця, від якого походять усі блага, тепло, світло, життя. Вранці богиня зорі Ушас відкриває ворота його сяючій колісниці. 

Агні (той самий корінь, що «вогонь») –зберігач домівки; будучи запалений на вівтарі, він посередник між богами і людьми; для ворогів він – страшна спустошлива пожежа.

Арії готують для богів солодкий п’яний напій сома. Прохач просить Індру прийняти його в дар у таких словах: «готовий для тебе, Індра, кубок сома; та наповнює він тебе силою! пий чудовий напій, що вселяє радість, що дає безсмертя! Наблизься, Індра, їж із задоволенням вичавку; охмеляйся, могутній, щоб розгромити ворогів! сідай на дах дому мого; ось я тобі, мій благодійник, вичавив солодкий сік; наповни їм лоно твоє; тобі, грізний бог, ми його даруємо!»

У Пенджабі арійці перемагали дравідів завдяки колісницям, запряженим кіньми, і своїм вмінням боротися згуртованими рядами. Веди того часу наповнені шумом битви та переможними криками; високі боги закликаються, щоб розбити злих, заздрісних дасью, і їм підносяться повні тріумфальної подяки похвали за те, що вони зруйнували сотні міцних притулків нещасних, низьких рабів, дасью. Не обходилося без важких зіткнень також і між окремими племенами власного народу, коли новоприбулі полчища вимагали своєї частки землі. Маса арійців, накопичуючись, тіснила один одного все більше і більше на схід. Ми можемо простежити цей рух з моменту перебування арійців на висотах афганського передгір’я до того моменту, коли вони, просуваючись через П’ятиріччя, досягли Джамни (Ямуни), найзахіднішої з річок басейну Ганга: вона часто згадується в пізніших Ведах, тоді як Ганг взагалі не згадується не більше одного – двічі рази. Насування один на одного і змішання різних племен, що змагалися в захопленні багатої здобичі – землі, неминуче призводило до зіткнень.

Арії залишилися далекі від зближення з тубільцями, але їхній побут на нових місцях поселення сильно змінився: вони перейшли до осілості, землеробства та садівництва, збудували собі села та міста. Однак вони не обмежилися Пенджабом; їх тягло в багаті краї Ганга та його приток. Тут становище завойовників стало іншим: вони зустріли великі царства, розкішне життя, блискучі одежі, коштовності. Щоб утвердитися в новій країні, їм доводилося укладати дружбу з тубільними володарями. Вони залишають простоту свого старовинного життя, одружуються з темношкірими тубільцями. Переходячи до землеробства та осілості, арії змішалися з місцевим населенням і склали разом із ним індійський народ.