Аростегі, Хуліо. Історичні дослідження: теорія та метод (1995).
Праця «Історичні дослідження» (1995) іспанського історика Хуліо Аростегі (1939-2013) є трактатом з історіографічної епістемології, аналізом наукової методології та реконструкцією фундаментальної професійної практики, що розглядає природу історичного знання в епоху постмодерну.
Книга зосереджена на критиці наївного емпіризму та крайнього релятивізму, постулюючи натомість, що історія – це соціальна наука з власним об'єктом дослідження: зміною суспільств з часом.
Аростегі досліджує функцію взаємозв'язку між теорією та даними, структуру розмежування між подією та процесом, концепцію причинно-наслідкового пояснення як рушійну силу наукової точності та суттєвий зв'язок між істориком та побудовою наративу з інтерсуб'єктивною валідністю.
Ця робота висвітлює виправдання критичної методології та теоретичної строгості не як бюрократичного тягаря, а як суворого аналітичного інструменту для руйнування ілюзії, що минуле пояснює себе, та для розуміння стійкості структур доказів, гіпотез та синтезу, що визначають дисципліну. Це важливе дослідження, яке ілюструє діалектику між минулою реальністю та історіографічною конструкцією.
I. Концептуальна основа: Історія як соціальна наука
Аростегі стверджує, що історія — це не література і не хроніка, а наукова дисципліна, яка вимагає попередньої теоретичної основи для дослідження джерел.
Об'єкт історії: Автор стверджує, що історик вивчає не «минуле», а радше соціальну темпоральність. Том присвячений таксономічному визначенню ключових понять: категорія, історичний факт, джерело, герменевтика та пояснення.
Вісь діалектики теорії та методу: щільний та систематичний тон роботи розглядається в її підході до побудови об'єкта дослідження. Аростегі пропонує всебічну критику «документального фетишизму», стверджуючи, що теорія визначається як фундаментальна сфера, яка надає сенсу архівам. Автор аналізує, як дослідницьке питання діє як двигун, що генерує знання, демонструючи, що без чіткої гіпотези дослідник губиться у стерильному накопиченні даних. Текст підкреслює першочерговість навмисного та причинно-наслідкового пояснення: чому важливіше, ніж що.
II. Фокус аналізу: евристика, критика та наратив
Основна частина дослідження Аростегі зосереджена на операційних фазах дослідження, від зустрічі зі слідами минулого до написання остаточного тексту.
Причини структури (критика джерел): Розглядаються первинні причини, що закріплені в достовірності свідчень. Аростегі аналізує зовнішню критику (автентичність) та внутрішню критику (достовірність) як джерело, що сприяло правдивості наративу. Автор визначає мультипричинність як необхідну основу для уникнення спрощеного детермінізму.
Вісь актуальності (Історія у 21 столітті): У цьому розділі розглядається напруженість, спричинена лінгвістичним поворотом та кінцем великих наративів. У книзі наголошується на тому, що історія повинна зберігати свою відданість істині, незважаючи на ідеологічний тиск. Аростегі аналізує соціальну функцію історії як важливого ресурсу для колективної свідомості. Робота ілюструє, як історичні дослідження є лабораторією критичного мислення, припускаючи, що спадщина Хуліо Аростегі полягає в тому, що він надав новим поколінням істориків епістемологічний «інструментарій» для протистояння складності глобального світу, підтверджуючи, що історія – це наука, яка постійно перебуває в стадії розробки.
Центральні питання: Аналіз завершується зв'язком між етикою та професією. Робота Хуліо Аростегі існує в межах напруженості між науковою об'єктивністю та неминучою суб'єктивністю дослідника. Це дослідження ілюструє, як його книга є важливим ресурсом для розуміння того, що історичне дослідження – це акт соціальної відповідальності, припускаючи, що його цінність полягає в тому, що вона залишила нам бачення, де методологічна точність є єдиною гарантією чесного запису.
Перекладено з "Cortex Philosophicus"
https://archive.org/details/arostegui-julio.-la-investigacion-historica-ocr-1995
Комментариев нет:
Отправить комментарий