«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Говорили про те, наскільки невипадкова ця "ДТП", адже більше за все рф боїться ось таких архітекторів Інтермаріуму, які працюють на примирення й співпрацю польського та українського народів, а також про абсолютну непотрібність наших конфліктів минулого століття, що виснажили український спротив червоній загрозі (до 100 000 українських військовополонених у польських таборах станом на 1919-20 рр.) напередодні успішного, але не остаточного звільнення Києва від більшовиків об'єднаною армією Петлюри і Пілсудського і мають назавжди відійти в минуле.
Власне, програма заснованої азовськими ветеранами ГО Intermarium Support Group під моїм керівництвом ніколи й не пропонувала нічого іншого, якими би неоднозначними не були фази сучасних польсько-українських відносин, а намір вивести нашу геополітичну синергію через актуалізацію ідей Олександра я озвучила щонайменше торік і запрошую всіх зацікавлених до його втілення тут і зараз.
Невипадково й те, що, попри належність до різних інтелектуальних традицій, консервативної і ліберальної, наші польські гості реалізують цю саму лінію. Так, однойменну збірку творів Олександра тримає Маріуш Патей, багаторічний учасник наших конференцій, економіст, добре знаний своєю якісною аналітикою та конструктивними ідеями, в т.ч. як подолати нинішню експортну кризу в стосунках України й Польщі. Як він пожартував, "Польща все одно продовжила би поставляти зброю Україні проти рф, навіть якби її очолив сам Степан Бандера".
А Казімєж Вуйціцький, відомий польський історик і публіцист, професор Варшавського університету, подарував присутнім примірники своєї праці "Коротка історія УПА для поляків. Чи примирять нас історики?", на тему конкретних шляхів цього взаєморозуміння і примирення.
Дякуємо Олександру Івановичу за теплий прийом, що так припав до душі нашим гостям ❤️ А також за регулярну підтримку фронту, зокрема, азовських підрозділів.
Глибока подяка й Польщі і польським добровольцям за допомогу українському народу в нашій спільній боротьбі проти російського агресора, плодом якої має стати Міжмор'я.
Комментариев нет:
Отправить комментарий