«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Цікавими є факти особливостей розселення українців і росіян на Дону. Саме вони відкривають завісу, яка прикривала таємниці розселення українців у світі. Справа в тому, що на нижньому Дону споконвіку українці і росіяни займали абсолютно різні ландшафтні ніші. На це лише нещодавно звернули увагу дослідники. Так, поселення росіян розміщувалися виключно біля річки на бідних алювіальних піщаних грунтах. Натомість українці селилися на межиріччях, підвищених ділянка, вкритих родючим потужним чорноземом. Здавалося б тут чергова загадка. Чому росіяни обирали очевидно гірші ділянки землі, які приносили значно менший урожай? Не тому, звичайно, що їх українці витісняли з кращих земель. З початком заселення нижнього Дону землі тут вистачало всім. В чому ж тоді тут справа?
Ця загадка виявилася дуже простою. Звичайно, лише тим дослідникам, які знали характерні особливості і відмінні риси двох націй. Справа в тому, що росіяни при обробці землі користувалися конем і сохою. Остання є доволі примітивним засобом оранки. Українці ж обробляли землю плугом, який тягли два могутніх воли. Таким чином, російська соха і кінь могли підняти лише легкі піщані грунти, які і були характерні для Росії. Тому росіяни і поселялися на піщаних річкових відкладах, які в науці називаються алювіальними. Вони просто не могли підняти чорноземну цілину. Натомість українці споконвіку орали чорнозем і знали як це робиться завжди. Все це і визначило характер розселення двох народів на Дону.
Українці з давніх-давен користувалися плугом. За переказами золотий плуг впав скіфам з неба. Він був посланий богами для того, щоб наші далекі пращури зуміли підняти степову і лісостепову цілину. Обробити ці важкі для оранки землі міг лише плуг і два могутні воли. Саме їх застосування і дозволило українцям стати головною хліборобською нацією світу. Це добре розуміли уряди тих країн світу, де починалося масове освоєння цілинних земель (Росії, США, Канади, Аргентини, Бразилії). Хто такі американці? Звичайно, що ковбої, тобто пастухи худоби, а не землероби. Хто такі аргентинці? Гаучо, тобто теж пастухи. Вони пасли корів і бичків, але не вміли обробляти чорноземи, бо в Англії і Іспанії, звідки вони припливли до Америки, чорноземів не було. Не було їх і в Росії. Тому російський уряд спеціально переселяв українців на чорноземні цілинні землі Поволжя, Сибіру і Далекого Сходу. І нині про це яскраво свідчать назви районних центрів навколо, наприклад, Омська, головної житниці Сибіру — Полтавка, Чернігівка, Київка.
Таким чином. українці нагодували світ. Продовжують вони його годувати і нині. Лише ставши незалежною державою Україна вперше в своїй історії зібрала врожай 56,5 млн. тонн зерна. Це один із найбільших врожаїв у світі. При тому, що площа нашої держави в багато разів менша за площу Росії, США чи Канади. Якщо Україна підніме врожайність зернових до хоча б до середнього по Європі, ми станемо головною житницею планети.
Комментариев нет:
Отправить комментарий