«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
роман 1857 року, про події 1663 року. -- Але ж це все про нас, зараз, завжди
тут і "популіст" Брюховецький, який зваблює "маси" тим, що вдає з себе "простого хлопця" - а потім класичне "развелі как котят"
тут і "олігарх" Гвинтовка, завжди готовий стати на бік того, хто сильніший.
тут і "ультраправі" запорожці, для яких сила важливіша, ніж розум
тут і сліпа "еліта" - старшина та "городові" козаки, - яка швидко втрачає владу саме тому, що впевнена у своїй владі
тут і "маси", які завжди приводять тих до влади, від кого страждають
тут і благородні і чесні Сомко і Шрам, які нікому не потрібні саме тому, що благородні і чесні
тут анархіст Кирило Тур, який може бути героєм і антигероєм, залежно від того, куди поведе інстинкт
і головне - тут війна всіх проти всіх, чиїм вірусом сьогодні заражене наше суспільство, - сліпе прагнення бачити ворога в тих, хто тут, поруч, і не бачити ворога справжнього
Куліш нам завжди потрібен, як alter ego Шевченка. Не як його заперечення, а як його доповнення. Саме тому є в українській культурі потужна "кулішева" течія - Зеров, Хвильовий, Домонтович та інші. У Куліша була купа своєї сліпоти, передусім щодо Росії - але мудрість в нього була теж
Шевченко завершив створення "Козацького міфу", за формулою блискучої книги Serhii Plokhii, розпочате з "Історії русів"; Куліш цей міф деконструював. Він показав темну сторону "козацького духу": анархізм як темну сторону героїзму; нігілізм як темну сторону бунтарства. Ця темна сторона не заперечує світлої, навпаки: вона ставить складне питання, як, все-таки, зберегти світлу без впадання в темну
чомусь мені здається, що адекватний погляд на Україну може народжуватися від таких от складних поєднань - наприклад, героїчного Шевченка і скептичного Куліша.
мудрість - вона часто з двома руками, двома очима, з двома обличчями
Комментариев нет:
Отправить комментарий