Ігор Галущак: «Тростянець»: рослинний скарб Скоропадських

На відміну від міфічного скарбу гетьмана Полуботка, інші гетьмани лишили по собі в Україні чимало дійсно вартісного. Скажімо, гетьманському родові Скоропадських нині ми завдячуємо справжній рослинній перлині – Тростянецькому паркові, що на Чернігівщині. Адже дендропарк «Тростянець» — високохудожній зразок паркового будівництва, справжній музей природи. Він розкинувся поблизу с. Бережівка на площі 207 га, й є одним з найбільших штучних паркових масивів України. Парк був створений завдяки зусиллям Івана Михайловича Скоропадського, нащадка знаменитого роду та діда останнього гетьмана України — Павла Скоропадського.

У 1830 р. він збудував тут палац, спорудив греблі й загати, в результаті чого на площі понад 10 га будівничі утворили 4 стави: Великий, Куциха, Лебединий і Безіменний, що стали головним елементом майбутнього паркового комплексу. Незабаром на колишніх польових землях вже росло багато берези, липи, клена, дуба, хвойних. Насадження розмежовувалися мальовничими галявинами. Згодом у парку з’явилися дерева з Петергофського, Ризького та Нікітського ботанічних садів. Тоді ж стали садити дерева й за межами парку — смугами та гаями (Іванове, Бабусине, Вітерець). Відтак насадження гаїв створило м’який перехід від степового ландшафту до паркового масиву, водночас це захищало дендропарк від негоди, вітрів і суховіїв.

У 1858 р. Скоропадський доручив садівнику К. Шлінглофу утворити у південно-східній частині парку штучний гірський сад. Цій роботі передувало створення місцевим художником-пейзажистом ландшафту з загостреними вершинами, що нагадували Альпи. Земляні роботи тривали майже 30 років аж до смерті Івана Михайловича (1887). До речі, перші рослини приживалися погано, тому Скоропадський вирішив облаштувати власний розсадник на території парку. У середині ХІХ ст. в місцеві насадження почали вводити й екзотичні різновиди. Зараз, на жаль, ми можемо побачити тут лише парк, але колись, звичайно ж, тут була й садиба. Її спорудили у 1833 р. Вона включала великий дерев’яний будинок з баштами та чотири флігелі. Проте з кінця ХІХ ст. в історії дендропарку починається період занепаду, спричиненого смертю Івана Скоропадського. Апофеоз настав у січні 1918 року: тоді садибу було зруйновано й упродовж майже двох десятиліть поспіль парк належав тваринницькому радгоспу. На щастя після війни дендропарк skor2передали тодішньої Академії наук УРСР. Він стає науково-дослідницькою установою. Зараз у дендропарку ростуть понад 400 видів і форм дерев та кущів. У Великому ставі плавають лебеді, котрі нікого тут не бояться.

Ще за життя Скоропадський наказав насипати курган неподалік від галявини, обсадженої найрідкіснішими та найціннішими деревами. Так само завчасно він замовив собі мармуровий пам’ятник у вигляді янгола, що правицею вказував угору. Нині на могилі – лише постамент. А для людей, котрі, як відомо, далеко не янголи, тим більш сьогодні, на тому постаменті залишилася авто-епітафія Івана Михайловича:  «Люб’язний перехожий! Сад, у якому ти гуляєш, посаджений мною; він був втіхою у моєму житті. Якщо ти помітиш безлад, що веде до його знищення, то скажи про це господарю: ти зробиш добру справу».