Ігор Галущак: Дністер: дні стер

 Існує в Західній Україні прадавня легенда, за якою колись замість теперішнього Дністра протікав лише невеликий струмок, уздовж якого жили люди. Вони запровадили свій календар, позначаючи дні на прибережному піску. Але одного разу струмок розлився й затопив все довкола. Коли зранку вода зійшла, вийшли люди на берег, а від їхніх позначок на піску й сліду нема. «Хто дні стер? — бідкались мешканці, й самі ж відповідали, — Та хто?! Струмок дні стер».

З того часу, нібито, й стали називати найбільшу на Правобережній Україні водну артерію — Дністер. Зрозуміло, що сучасні науковці нині мають більш обґрунтовану версію цієї назви. «Дн (е)», твердять вони, — це, безперечно, скіфо-сарматське «dānu» — вода, річка, а ось друга частина слова «-стр» — висхідна до давньоіранського «stūra» — велика, величезна. Проте кожному, хто неодноразово бував на берегах Дністра, починаючи від витоку й закінчуючи чорноморсько-дністровськими лиманами, більш до вподоби народне пояснення. Адже, коли тут мандруєш, то мимоволі втрачаєш лік дням, мов би сідаєш у своєрідну машину часу, занурюючись у різні епохи та віки.

Звісно, починаючи цю подорож, не минеш село Вовче Турківського району Львівської області. Саме тут, на північних схилах Українських Карпат, й розпочинає ця ріка свій величний шлях. Вовче — одне з найбільших сіл Турківщини. У нижній частині села, під старою липою, колись знаходилась криниця з дуже холодною, чистою й смачною водою — її називають Франковою. За переказами, перебуваючи у Вовчому, сюди приходив пити воду Іван Франко, тут він полюбляв поговорити з селянами, вислухати їхні біди, дати поради. Поряд — одна із найстаріших церков району — церква Введення Пресвятої Богородиці, яка збудована у 1680 році й є пам’яткою архітектури. А відстань від Франкової криниці до витоку Дністра — 7 кілометрів. Це джерело чистої карпатської води, яке розташоване на схилі гори Розлуч на висоті 760 метрів. Навколо — пам’ятка природи місцевого значення, яка обіймає площу 54 гектари. Все тут добре впорядковане зусиллями працівників Вовчанського лісництва й є чудовим місцем відпочинку. Звідси відкривається вражаюча панорама Стрийсько-Сянської Верховини й басейну верхів’їв Дністра.


Але справжнє диво утворює верхній Дністер, коли минаючи Прикарпаття, досягає Тернопільщини. Саме тут починається мальовничий 250-кілометровий Дністровський каньйон — найбільший в Україні й один з найбільших в Європі. В давнину його називали Кам’янеччиною й недаремно. Утворений каньйон шляхом вимивання гірських порід з Подільського узвишшя. Північні схили каньйону густо порізані ущелинами, якими стікають до Дністра його ліві притоки: Золота Липа, Коропець, Стрипа, Джурин, Серет, Збруч та десятки інших річечок і струмків.

Ми всі захоплюємося природою Альп, Кавказу та Карпат й прагнемо будь-що колись побувати там. Але не всі навіть в Україні знають, що Дністровська долина з її краєвидами має свою неповторну красу. Дністер тече тут, утворюючи багато фантастичних звивів — меандрів. Дослідники називають каньйон ілюстрованим підручником геології. Адже круті гористі або зарослі лісом береги другої за протяжністю річки України нагадують земну поверхню в розрізі. До того ж, на території каньйону налічують близько сотні природних та історичних визначних пам’яток світового значення. Скажімо, нижче за течією від села Трубчин, на лівому березі Дністра, довгою стіною тягнуться прямовисні скелі. Неподалік, знаходиться й один з найбільших рівнинних водоспадів України — Джуринський. Кам’яні брили різноманітних форм безперервно змінюють місцевий ландшафт, і чи нависне над кручею дикий ліс, чи височіють голі скелі, всюди бачиш закінчену картину, що має свій неповторний колорит. Деякі місця на Дністрі такі гарні, що самі просяться на полотно, чи на світлину, й з нетерпінням чекають і талановитого художника-пейзажиста, чи непересічного фотомайстра.

У навколишніх селах зустрічаються пам’ятки культури різних народів, що в давнину населяли долину Дністра (церкви, костели, монастирі, палаци, руїни замків і фортець), зокрема печери — деякі з них служили ченцям скельних монастирів.

img_4037Скельні ж нашарування на Дністрі , так звані «стінки» — пам’ятки природи, подібних до яких у світі практично немає. До речі, теплий клімат у каньйоні відрізняє цю місцевість від інших територій Західної України. Адже стіни каньйону затримують сонячне тепло, через що влітку дощів тут майже не буває, а навесні все тут розквітає на 2-3 тижні швидше, ніж в інших частинах області.

На відтинку всіх цих 250 км можна зустріти десятки карстових печер і гротів, які знаходяться у вапняках. Їх химерний вигляд з рівня річкового плеса вражає. А невеликі водоспади – «дівочі сльози», що збігають по зарослих густим мохом скелях, які зустрічаються по всьому маршруту, являють собою унікальне видовище.

Тому на Тернопіллі небезпідставно стверджують, що на означеній території — найцікавіші та найкрасивіші краєвиди берегів цієї древньої ріки. Й саме це й спонукало визначити Дністровський каньйон одним із переможців в загальнонаціональній акції «7 природних чудес України».

Отож, тернопільська частина Дністра, відомого й невідомого водночас, кличе в мандри кожного, хто хоче звідати Україну по-справжньому.