«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Людини, що носила в собі цілий всесвіт забутих, загублених у лихоліттях, маловідомих постатей діячів української культури.
Затято, наполегливо, правдолюбно він викликав їх усіх до життя, мов чаклун-некромант. Під його пером їхні тіні ставали людьми з плоті і крові.
Архівіст і дешифровщик стародавніх писемностей Микола Суслопара, поет-неокласик Микола Зеров, етнограф Євгенія Спаська, мистецтвознавці Федір Ернст і Стефан Таранушенко, художник Георгій Нарбут, комі поет, автор епосу "Біармія" Калістрат Жаков і інші воскресали завдяки йому.
Він був дуже політнекоректним. Його праця «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР 1917-1941» та деякі статті й досі страшні для космополітів та українофобів. Там є про обставини смерті декого з гетьманських міністрів. З іменами катів. Він багато зробив для публікації прогетьманської і антипетлюрівської спадщини Євгена Чикаленка та не раз говорив про потребу розслідувати вбивство гетьманича Данила Скоропадського. Він не збирався применшувати кількість жертв Голодомору, бо скривдили якогось там видавця.
Він не збирався прощати.
Для вітчизняної науки Сергій Білокінь через це все виступав особою малопомітною і малопотрібною. Нецікавою ні для сирівчаних патріотів, ні для ліберальних грантожерів. Йому не видавали ювілейні фестшрифти, його не пошановували на рівні ліберальних гніздилищ-псевдоуніверситетів, а спроба дати почесного професора одного з них обернулася спільною атакою космополітичного кубла та ультралівої профспілки. Світла пам'ять!
(с) Костянтин Рахно
Комментариев нет:
Отправить комментарий