Інтелектуалам потрібні символи семіотичні, нації – історичні. Перші живлять розум, другі – вільний дух нескорених. Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів. Якщо найголовнішим питанням націоналізму має стати питання мови, то найкраща революція – це вища освіта, знання кількох мов і любов до власної держави. Цього року на фестивальних Вшануваннях було не так багато людей. Мовлено – нація без ентузіазму. Тут варто пригадати слова Фрідріха Великого: «Шахи виховують схильність до самостійного мислення а тому не треба їх заохочувати».
Має бути інший рівень розуміння літератури, історії, держави. Чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами. Ота провладна потолоч чітко розуміє, що таке повіє «огонь новий з Холодного Яру»; вони не хочуть бути ініціаторами і організаторами фестивалів, що виховують у людині відчуття громадянської гідності та право на право. Українським політикам пора вдягти ряси. Серед благословенних партій народу заблукане стадо…
Принагідно переповім легенду часів Ярослава Мудрого. Княжий улюбленець – воєвода Мирослав мав фортецю поблизу села Мельники на території нинішнього Чигиринського району, що на Черкащині. Повертаючись з перемогою над печенігами, він вирішив перевірити чи надійно охороняється фортеця і виставив човни у бойовому строю. Дружина воєводи Мотрона наказала атакувати непрошених гостей і випадково було вбито Мирослава. Довідавшись про помилку, Мотрона прийняла чернецтво і заснувала на цьому місці монастир, який став називатись Мотронинський. Варто додати, що події відбувались на місці скіфського городища, що існувало тут у VII – 2-й половині V століть до н. е. І як мені розповідали місцеві мешканці, в ярах до цієї пори можемо знаходити різні ужиткові речі чи наконечники скіфських стріл. Чи правда не скажу, але для туристів інформація приваблива.
Більшість туристів/людей живуть далеко від реальності і не уявляють, що відбувається. І це їхня зона комфорту, це їх влаштовує. Їм не потрібне знання. Їх соціалізує страх. Людям демонструють страх у вигляді тероризму, локальних воєн тощо. Люди не розуміють як діють механізми, приміром, економічних санкцій… Ви думаєте, що обмеження торгівлі це кран який можна закрутити і все? Невже у Росію не привозять нові авто, комп’ютери, медикаменти, тощо? Невже з Росією не співпрацюють у сфері космонавтики? Потрібно розуміти, що так звані санкції торкаються картоплі, буряка та капусти – простіше кажучи не значимих для економіки речей. Найгірше в тому, що більшість українців з моменту анексії Криму навесні 2014-го та окремих територій Донбасу вирішили пересидіти проблему вдома.
Зубожіння суспільства стимулює зростання рівня злочинності, для подолання котрої держава потребуватиме потужного поліцейського апарату, що у свою чергу призведе до тотального контролю за рухом прав і свобод особистості. Але ж історія, як відомо, є концептуально пластичною, і змінити чи зрушити суспільство у бік здорового патріотизму зможуть не гучні заяви Шкляра проти російськомовних добровольців на фронті, а здорова соціальна політика влади з високим рівнем життя народу. Варто розуміти – для них не існує України. Вони електоральне поле українських виборів, замість економічних програм, пересмикнули у національну площину. Окремої уваги заслуговує здивування іноземного читача, коли увесь цивілізований світ бойкотує Росію, а відомі українські письменники, обличчя української літератури, виносять у публічний простір філософію сепаратизму.
Для мене це дивна логіка, щоб не сказати підступна. З якою метою представники українських літературних еліт готові віддавати великі території власної держави для мене залишається незрозумілим. А ті версії, що маю, дуже не сподобаються кільком країнам по західний бік українського кордону. Письменники, які підливали воду на млин розбрату і сепаратизму, дуже допомогли Росії. Вони віддали за кількадесят років Радянського Союзу усю тисячолітню історію боротьби нашого народу за свободу. Це стосується політиків також, і політичних експертів, і речників та публічних людей, промови котрих безпосередньо впливають на суспільні настрої.
Ми дорікаємо політикам за «домовленості» і корупцію. А хіба соціалізація не є домовленостями та корупцією компромісів? Від нас потребують посмішок та мовчання, аби ми не порушували зону комфорту. Гадаю, що це зона комфорту інкубатора.
Втім, мовчання також є порушенням – вже нашої особистої зони комфорту. Нас перетворюють на компроміси жертв.
Скажу, що процес творення є шляхом одноосібним та імперським. Отже ми самі – це знання у дії, чи знання у мовчанні? Звісно, можна відсторонитися – це інший шлях. Тоді забуваймо ім’я Святослава Завойовника. Якщо це надто складно, просто дякую за витрачений час.
Тут потрібно зупинитися. Я узагалі не сприймаю категорії «добро» і «зло». Ці тотеми придумали жерці-політики, як і багато інших абстрактних соціальних міфів. І коли я почну ідентифікувати різних добрих людей властиво за патріотичними бирками, окрім побутової напруги і безпідставних образ це не дасть нічого. У масовому масштабі це може призвести до соціальних зсувів на одній окремо взятій території.
Що б мені відповіли член партії білих гвельфів Данте, або племінник Томаса Мора – поет і настоятель собору святого Павла у Лондоні, англіканець Джон Донн на тезу, що участь у війні може набути форму євхаристії. Причастя кров’ю ворога. Це дуже добре розуміє Президент Історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль, як співорганізатор фестивалю Такої концептуальної вартості. Нагадаю, що 29 квітня 1918 року, внаслідок паралічу Центральної Ради владу захопив Павло Скоропадський і було проголошено Українську Державу. Історія загалом повторюється. І що нас чекає у майбутньому – я намагаюся розгледіти у помилках з минулого.
Дякую за запрошення на фестиваль.
Комментариев нет:
Отправить комментарий