Олег Короташ: Книга «Бордель для військових» — це моє ставлення до цієї країни

Перший із поетів-дев’ятдесятників завітав 3 червня до Червонограда. Олег Короташ – поет, філософ, громадський діяч, автор чотирьох книг та співавтор понад 15-ти антологій, Член Національної спілки письменників України з 1997 року. Мешкає у Києві. Користувачі центральної бібліотеки мали можливість пересвідчитись у справедливості думки відомого письменника та літературознавця Василя Герасим’юка, котрий стверджує: «Якщо сьогодні в Україні існує справді інша література, то це – творчість Олега Короташа».

– Олеже, як тобі сподобалось наше місто? Які враження від зустрічей та спілкування з червоноградцями?

Є Червоноград статично-вікіпедійний і романтичний, а є реальний. Засноване Казимиром Потоцьким місто Кристинопіль, назване на честь власної дружини – Кристини Любомирської з часом перетворилося на шахтарський центр. Гадаю, аби зрозуміти дух місця потрібно трохи пожити в атмосфері побуту тощо. Кілька годин перебування – це надто мало часу, аби розуміти глибинні речі. Поет не має права говорити поверхово. Поза тим, щира вдячність Товариству «Надбужанщина», зокрема Володимиру Вязівському за організацію мого творчого візиту до Вашого міста.

– Знаємо, що ти був добровольцем, командиром одного із найперших добровольчих батальйонів. Проте, говориш про це неохоче. Чому?

Дуже просто – специфіка російсько-української війни 2014-… років. Офіційно АТО. Неофіційно – окупаційна війна з боку Російської Федерації, де мені випала честь трохи послужити українському народу та покомандувати сміливими і мужніми людьми… Від кінця липня 2015 року я повернувся до творчої діяльності, не маю доступу до оперативної інформації, тому про що зі мною говорити на цю тему?

– На зустрічі почули про твоє трактування ставлення до війни, можливість її закінчення. Розкажи детальніше.

От чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами? Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів різноманітні «експерти» з «радниками». Приміром – політики електоральне поле українських виборів, замість економічних програм, пересмикнули у національну площину. Хоча радянський союз проіснував лише 68 років, а історія українських визвольних змагань сягає багатьох століть, нам інтегрують міжрегіональний розбрат замість здорової соціальної політики Києва з високим рівнем життя народу.

Варто розуміти – для значної кількості наших можновладців не існує України. Держава для них – майнингова ферма для заробляння грошей. Це за умови, що західноукраїнські сепаратисти не здіймуть хвилю «народного гніву» і не проголосять приєднання до Польщі, Румунії, Угорщини тощо.

– Поясни нашим читачам назву своєї нової книги «Бордель для військових».

Назва збірки має декілька входів\виходів для прочитання. Тут Євангельський сюжет щодо земної професії рівноапостольної Магдалини. Тут відсилання до історії прадавніх воєн, коли частиною армійського обозу були пересувні борделі, де втомленим після бою воїнам пропонували не лише плотські радощі, але й виконували функції польової медицини, вміли лікувати рани тощо. Тут, звісно, і моя особиста думка про необхідність офіційної легалізації борделів як місць для психологічної реабілітації бійців. Якщо держава не хоче легалізовувати війну і добровольців, то най легалізовує борделі. І четвертий вхід для розуміння суті – це моє ставлення до країни, де бордель є значно чистішим і моральнішим, аніж те, що ми спостерігаємо за вікном.

– Розкажи про покоління літераторів-дев’ятдесятників, до яких ти належиш. Що принесли ви в українську літературу? Чим ви є особливими?

Насамперед внесок мого покоління в укрсучліт – це публічний акт алкоголізму. Покоління серйозно питущих митців, котрі зайшли в літературу, вистрибнувши з кладовища чужої імперії. Я не готовий стверджувати, що ми перевернули українську літературу новітніми видатними здобутками. Моє покоління, як явище, мені не дуже подобається. Скучно. Забагато рефлексії, філологічного словоблудства і водички. Для розуміння контексту мовленого мною, маю сказати, що виховувався англомовними поетами XX ст. плюс один грецький поет. Мова про Вістена Г’ю Одена, Дерека Волкотта та Константиноса Кавафіса. Варто зазначити, що з цих трьох улюблених поетів закордоння – два гомосексуалісти, а один – афроамериканець карибського походження. Це, вибачте, такий культурний реверанс з мого боку середньовічним нісенітницям типу побутового расизму, гомофобії та ксенофобії, яку накидають українському суспільству. аби відвернути від проблем України іноземне суспільство. Загалом – критика вважає мої книжки підсумковими для покоління. З мого боку цей підсумок – те, що мене не цікавить українська література. Мене цікавить внесок українського поета у світову культуру.

– Що є натхненням для творчості?

Акт осягання Природи, акт осмислення мистецтва, акт занурення у жінку… Втім, кілька місяців тому я публічно висловив думку, що війна – це оркестрова яма поезії.

– Як тобі червоноградські дівчата – кристинопольські красуні?)

Беручи до уваги, що колись у Кристинополі побував рівний за віком мені нинішньому Джакомо Казанова, то розмова про кобіт додає певного перцю. Розглядав дівчат уважно. Бачив гарних, але бачив і розумних. З широкими стегнами і вузькими, з видатними принадами і такими, як то в балеті показують. Особливо тішить, що у місті багато молодих мам з дітками. Значить місто демографічно розвивається. Обов’язково треба приїздити знову.

Ольга Черненко
Фото: Ірина Покотило