Коли писана історія вперше заговорила про пробатьків давніх українців-слов'ян, то вони вже знали тоді і золото, і залізо і срібло. Але історія пізно згадала про українців, аж після Різдва Христового, тимчасом, як вони сиділи на тих самих місцях може яких понад 5 тисяч літ перед Різдвом Христовим, поки надумали розселятися.
Сучасні історики погоджуються з заснуванням українського етносу 7500 років тому в Трипільскій культурі-Кукутень, яка існувала на території сучасних південно-східних європейських держав Молдови, Румунії та України в епоху неоліту та мідного віку, приблизно з 5500 до 2750 років до нашої ери, залишила тисячі руїн поселень, що містять велику кількість археологічних артефактів, засвідчуючи їх культурні та технологічні характеристики.
На початку І тисячоліття на теренах східних слов'ян, давніх українців вже нараховувалося близько 14 племінних союзів, які називалися назвами територій (земель) і рік. Це були перші назви, які ставали етнонімами. В українській історіографії відомі: поляни, що сиділи в полях; древляни, що сиділи в лісах; бужане, що "сиділи" над Бугом; вятичі, що "сиділи" над Вяткою; боруси, що "сиділи" над літописним Борисфеном... Тоді давні українці ні звідки не прийшли, а жили з незапам'ятних часів на простороні між річкою Віслою (Вілою), Балтийським морем (укри, венеди) на півночі, на полудні - по Дніпрі. Виходить, що теперішня Київщина і Волинь якраз були батьківщиною і слов'ян і українців.
З півночі сусідами українців були литвини, за річкою Віслою - німці, на північному сході - угро-фіни, а на полудні, в степах чорноморських, постійно пересувалися усякі народи. Постійно потерпаючи від нападу кочовиків, поляни, що "сиділи" в південних степах до князя Кия, тоді ще не мали укріплених городів - бракувало досвіду і матеріалів.
З досліджень про першопочаток Київа історики користувалися данним, не лише легендою про появу апостола Андрія Первозванного, який з учнями прибув по Дніпру на Київські гори, ставив хрест, проповідував і вперше хрестив киян в 38 р. н.е. Мабуть не на пустому місці. Історичні артефакти зарубінецької культури, віднайдені археологами на території Київа, засвідчують, що сучасному Київу, як мінімум 2200 років. Тобто на Київських горах в укріпленому городищі вже "сиділи" деревляни і "И бяше около их лес и бор велик, и бяху ловища зверие", як пише літопис (Новгородская первая летопись старшего і младшего изводов, М.Л. 1950, стр. 104-105).
Писемні згадки в історичній праці "Синопсис" (вперше виданій у 1674 р.), побудованій на літописних джерелах, засвідчують, що поляни на чолі з Києм і братами прийшли з південних степів, а іх нащадками були Аскольд і Дір: - "...пріидоша от диких поль с славяни великими и зело храбрими народи тріе братія родниі: первому имя Кий, второму Щек, третіему Корев, или Хорев, и сестра их с ними пріиде Либідь к брегом Дніпровим, рода все Афетова и племени Мосохова, идже владюже народами и Полянскою землею, начаша гради і міста ради тишайшого житія і прибежища созидати" (Киевский Синопсис, Киев, 1836, стр. 20). Так найменший союз полян "зовомуя руссю", у порівнянні з деревлянами і найбільшим союзом сіверян, став домінуючим серед інших племінних союзів. а Київ став сакральною столицею України: - "И створиша град во имя брата своего старійшого и нарекоша имя ему Киев. Бяху мужи мудри и смислени, нарицахуся поляне, от них же есть поляне в Киев и до сего дне" (Повесть временних лет. М.Л 1950 , ч.1 стр 12-13). Пізніше київський князь Кий "в своем град Києв, ту живот свой сконча; и брат его Щек и Хорив и сестра их Либідь ту скончашася" (ПВЛ, ч.1, с 13).
Принагідно зауважим, що ображені деревляни протягом наступних століть постійно ворогували з полянами, намагалися повернути своє сакральне городище, тепер вже Київ, і прогнати полян, які по смерті Кия "биша обидими древлями и иними околними" (ПВЛ, ч.1 стр 16, 18).
В 882 р. Великий Князь Київський Олег, пізніше Віщий, 30 років правління, підступом захопивши Київ і убивши правителів Аскольда і Діра, був вимушений воювати проти повсталих деревлян: "У РІК 6391 (883) Почав Олег воювати проти деревлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці" (Літопис Руський", Київ, "Дніпро", 189 , стор13). Потім Великий князь Київський Ігор, пізнше Старий, 33 роки правління в Київі, збираючи данину, був убитий повсталими деревлянами в 945 р., які старалися повернути свої землі і Київ, створивши династичний шлюб древлянського князя Мала і удовиці, полянської княжни Ольги. В середині Х ст. писемних згадок про деревлян вже не було.
Комментариев нет:
Отправить комментарий