«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Коли писана історія вперше заговорила про пробатьків давніх українців-слов'ян, то вони вже знали тоді і золото, і залізо і срібло. Але історія пізно згадала про українців, аж після Різдва Христового, тимчасом, як вони сиділи на тих самих місцях може яких понад 5 тисяч літ перед Різдвом Христовим, поки надумали розселятися.
Сучасні історики погоджуються з заснуванням українського етносу 7500 років тому в Трипільскій культурі-Кукутень, яка існувала на території сучасних південно-східних європейських держав Молдови, Румунії та України в епоху неоліту та мідного віку, приблизно з 5500 до 2750 років до нашої ери, залишила тисячі руїн поселень, що містять велику кількість археологічних артефактів, засвідчуючи їх культурні та технологічні характеристики.
На початку І тисячоліття на теренах східних слов'ян, давніх українців вже нараховувалося близько 14 племінних союзів, які називалися назвами територій (земель) і рік. Це були перші назви, які ставали етнонімами. В українській історіографії відомі: поляни, що сиділи в полях; древляни, що сиділи в лісах; бужане, що "сиділи" над Бугом; вятичі, що "сиділи" над Вяткою; боруси, що "сиділи" над літописним Борисфеном... Тоді давні українці ні звідки не прийшли, а жили з незапам'ятних часів на простороні між річкою Віслою (Вілою), Балтийським морем (укри, венеди) на півночі, на полудні - по Дніпрі. Виходить, що теперішня Київщина і Волинь якраз були батьківщиною і слов'ян і українців.
З півночі сусідами українців були литвини, за річкою Віслою - німці, на північному сході - угро-фіни, а на полудні, в степах чорноморських, постійно пересувалися усякі народи. Постійно потерпаючи від нападу кочовиків, поляни, що "сиділи" в південних степах до князя Кия, тоді ще не мали укріплених городів - бракувало досвіду і матеріалів.
З досліджень про першопочаток Київа історики користувалися данним, не лише легендою про появу апостола Андрія Первозванного, який з учнями прибув по Дніпру на Київські гори, ставив хрест, проповідував і вперше хрестив киян в 38 р. н.е. Мабуть не на пустому місці. Історичні артефакти зарубінецької культури, віднайдені археологами на території Київа, засвідчують, що сучасному Київу, як мінімум 2200 років. Тобто на Київських горах в укріпленому городищі вже "сиділи" деревляни і "И бяше около их лес и бор велик, и бяху ловища зверие", як пише літопис (Новгородская первая летопись старшего і младшего изводов, М.Л. 1950, стр. 104-105).
Писемні згадки в історичній праці "Синопсис" (вперше виданій у 1674 р.), побудованій на літописних джерелах, засвідчують, що поляни на чолі з Києм і братами прийшли з південних степів, а іх нащадками були Аскольд і Дір: - "...пріидоша от диких поль с славяни великими и зело храбрими народи тріе братія родниі: первому имя Кий, второму Щек, третіему Корев, или Хорев, и сестра их с ними пріиде Либідь к брегом Дніпровим, рода все Афетова и племени Мосохова, идже владюже народами и Полянскою землею, начаша гради і міста ради тишайшого житія і прибежища созидати" (Киевский Синопсис, Киев, 1836, стр. 20). Так найменший союз полян "зовомуя руссю", у порівнянні з деревлянами і найбільшим союзом сіверян, став домінуючим серед інших племінних союзів. а Київ став сакральною столицею України: - "И створиша град во имя брата своего старійшого и нарекоша имя ему Киев. Бяху мужи мудри и смислени, нарицахуся поляне, от них же есть поляне в Киев и до сего дне" (Повесть временних лет. М.Л 1950 , ч.1 стр 12-13). Пізніше київський князь Кий "в своем град Києв, ту живот свой сконча; и брат его Щек и Хорив и сестра их Либідь ту скончашася" (ПВЛ, ч.1, с 13).
Принагідно зауважим, що ображені деревляни протягом наступних століть постійно ворогували з полянами, намагалися повернути своє сакральне городище, тепер вже Київ, і прогнати полян, які по смерті Кия "биша обидими древлями и иними околними" (ПВЛ, ч.1 стр 16, 18).
В 882 р. Великий Князь Київський Олег, пізніше Віщий, 30 років правління, підступом захопивши Київ і убивши правителів Аскольда і Діра, був вимушений воювати проти повсталих деревлян: "У РІК 6391 (883) Почав Олег воювати проти деревлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці" (Літопис Руський", Київ, "Дніпро", 189 , стор13). Потім Великий князь Київський Ігор, пізнше Старий, 33 роки правління в Київі, збираючи данину, був убитий повсталими деревлянами в 945 р., які старалися повернути свої землі і Київ, створивши династичний шлюб древлянського князя Мала і удовиці, полянської княжни Ольги. В середині Х ст. писемних згадок про деревлян вже не було.
Комментариев нет:
Отправить комментарий