Ще з радянських часів, була негласна заборона якось виокремлювати гунський період у давній історії УРСР (а, тим більше, виділяти археологічну культуру чи, хоча б, тип пам'яток, які б могли належати власне гунам, а не їх численним союзникам і ворогам). Натомість, українським археологам "милостиво" дозволялося оперувати у своїх працях лише назвою "пізньоримський період". І ця тенденція майже в незмінному вигляді зберігається до сьогоднішнього дня.
Більше того, за час Незалежності, у нашій країні не вийшло майже жодної статті, жодної монографії, не захищено жодної дисертації, у назвах яких фігурували б слова "гуни" чи "Аттіла". Більше того, з подачі російської школи археології, яка сьогодні у неймовірних масштабах тиражує міфи про ніби-то центроальноазіатське походження скіфів і гунів, нам і далі вперто нав'язують концепцію тюркського або ж угро-фінського походження Аттіли і гунів в цілому, що йде всупереч свідченням пізньоантичних і ранньосередньовічних істориків.
Уявіть собі: на сьогоднішній день ніхто не може з впевненістю вказати на основні ознаки гунської матеріальної культури. При чому, не лише у нас, але й в інших країнах. Навіть ті дослідники, яких інші деколи вважають "світилами у науці" (гунського періоду), нічого нового, окрім повторюваних історіографічних кліше, досі, на цю тему, так і не написали...
Можу навіть сказати, що гунська тематика в Україні, як і у решті країн Європи, до сьогоднішнього дня все ще перебуває ніби у напівмістичному стані: про гунів всі чули і майже все знають про їхні основні військові рейди (навіть підраховано, скільки тисяч осіб могло бути задіяно у тій чи іншій збройній кампанії), а, от, тикнути пальцем на карту і сказати: "осьо, з цього місця здійснювалися атаки гунів у ті роки" чи: "саме тут була держава Аттіли" (а, не тимчасова, його, ставка), досі ніхто так і не спромігся аргументовано довести.
Іншими словами: гуни з Аттілою, на сторінках пергаментів - є, а у музеях їх речей - немає, а сама археологічна культура гунів, досі залишається невідомою... (ті речі з гунського часу, які виставлені у вітринах, так і підписані, що походять з гунської епохи чи періоду).
А, тепер до суті допису. Питання гунської етнічної присутності на Буковині, а ширше – в Північно-Східних Карпатах і на прилеглому Придністров'ї, в останні роки чим раз більше привертає увагу дослідників. Так, на науковому семінарі 2017 року в Чернівцях, присвяченому проблемам археології Буковини, мною поставлено питання про ймовірний зв'язок гунської навали і появи «комплексів престижу» на Середньому Придністров'ї і волино-подільському пограниччі, які включають значну кількість високомистецьких предметів із дорогоцінних металів та шляхетних каменів рідкісної краси. Того ж року, подібне питання піднімалося мною і на Міжнародній науковій конференції «Міграції та інновації: у пошуках первинності ідей, речей і людей» у Винниках біля Львова.
«Риків, сліди поховання в лазах, так звані Гробище до Глинського Кута і Гробище Ватащини. Мав то бути гріб Аттіли. Тоді долиною Ільника була колись дорога до Угорщини» (відділ рукописів ЛНБ ім.В.Сткефаника, №9 (ОН)2718) (див. фото).
На сьогоднішній день в Українських Карпатах відомо два села з однаковою назвою: Риків, один з яких у Сколівському районі, інший – у Турківському. Ото ж, про який, саме, Риків згадував Антоні Шнайдер у цитованому рукописі? З огляду на те, що поряд з Риковом Антоні Шнайдер згадує ще два села – Вовче і Нижнє Висоцьке, то мова може йти лише про село Риків, що у сьогоднішньому Турківському районі. Це припущення підтверджується також й згадкою Антоні Шнайдера (при описі Рикова) т.зв. Гринського Кута «на риківських гробищах», а про урочище «Ватащина» мовиться як про місце гробу самого Аттіли. І, ще одна немаловажна деталь, на яку вперше звернули увагу у своїй праці Ю.Гайда і В.Шуптар: Антоні Шнайдер спеціально підкреслює, що саме Ільницькою Долиною (тобто, вздовж русла р. Ільничок, яку нині називають також Завадка) пролягав транскарпатський шлях на Угри.
З метою перевірити подані Антоні Шнайдером відомості, 13 серпня 2021 р. мною (за участі Михайла Яворського і Олександра Писанчина) була проведена розвідка на місці, безпосередньо в Рикові та його околицях, з метою співставити розміщення згаданих Антоні Шнайдером, урочищ з реально існуючими, на сьогодні, тамтешніми топонімами і прозондувати особливості теперішнього розташування русла ріки Завадки.
З численних, більш і менш достовірних письмових джерел, знаємо, що поховання Аттіли було здійснено на дні русла ріки, для чого перед тим воду відвели, А, після його захоронення, воду знову впустили у старе русло.
Цей обряд знаходить прямі паралелі з прийомом поховання сорокалітнього готського можновладця Аларіха І, якого пів століттям раніше (у 410 році) на його 28-му році правління, поховали біля міста Консенсії (суч. Козенца) на дні ріки Бузент (сьогодні Бусенто, в Калабрії), відвівши перед тим, в аналогічний спосіб, її води.
В процесі обстеження місцевості вздовж русла швидкоплинної і широкої ріки Завадки в Рикові, мені вдалося виділити два, найбільш перспективних місця для пошуків. Зокрема, на місцевому рельєфі у верхній течії ріки Завадки, злокалізовано дві місцевості найбільш придатні для короткочасного скинення вод за іншим маршрутом (див. P.P.S. під цим дописом, нижче).
Надіюся, що розпочаті розвідувальні роботи в Рикові вже незабаром проллють світло на одне з найбільш інтригуючих питань археології пізньоримського часу, а саме: ймовірне місце захоронення одного з найбільш могутніх володарів Європи, від однієї згадки про якого тремтів увесь пізньоантичний світ…
P.S. Вперше коротка інформація про цей архівний документ з'явилася у монографії Ю. Гайди і В. Шуптаря «Турківщина: історія населених пугктів» (Ужгород, 2002, с. 437). Через рік, коротку інформацію схожого змісту (про ймовірне місце поховання гунського володаря в околицях сучасного с.Риків, подав П. Зборовський у своїй монографії «Таланти Турківщини: енциклопедія досліджень про видатних людей краю».
P.P.S. Для дослідження нами використовуються ті методи, які найбільш придатні у відповідності до поставленого завдання. Це, в першу чергу, магніторозвідка з підкоригованою методикою (тобто, де ставити датчики, з яким кроком вимірювати та ін.). Натомість, електророзвідка в стосунку до русла ріки, тут малопридатна, бо опір ґрунтів буде низьким і тому розрізи не розчленовуються. Так само й робота георадаром по руслу ріки є малоефективною. Якщо русло ріки в місці ймовірного знаходження об'єкту пошуку, в котромусь місці має різні типи ґрунтів (грубо кажучи, засипка поховальної ями), то вони однозначно дадуть диференціацію у їх магнітних властивостях. Тому, в Рикові робимо, в першу чергу, детальну магніторозвідку, локалізуючи ці роботи у найбільш перспективних (для пошуку об'єкта) місцях, тобто, натягуємо шнурок від одного берега, до другого і робимо площинну магнітну зйомку (крок виміру і відстань між профілями залежить від величини і матеріальних характеристик того, що шукаємо).
P.P.P.S. мусимо все ж брати до уваги той факт, що про гунів знаємо в основному після перенесення їх ставки близько 420-х років у Паннонію. А де вона перебувала перед тим (а це майже 50 років!) у часи владарювання гунських можновладців Баламбера (360–378), Балтазара (378–390), Улдина (390–409/410), Доната (до 412), Харатона (згад. під 412), Октара (до 430), Ви можете сказати? Звичайно, на цей момент, це лише одна з гіпотез, що ставка попередників Аттіли (до часу її перенесення в Паннонію) могла перебувати десь у Північно-Західному Причорномор’ї і, гіпотетично, неподалік Карпат. Приблизно таку ж локалізацію гунів подають письмові джерела ранішого часу. Наприклад, Птолемей у “Керівництві з географії” (бл. 144 р.) розміщує їх між роксоланами (Придніпров’я) і бастарнами, які, як припускають, замешкували Східне Прикарпаття, що знову ж таки, не заперечує локалізацію їх “доаттилівської” ставки в районах заходу Українського Лісостепу.
Див також: Микола Бандрівський. Гуни та їх роль у появі на заході Українського Лісостепу “комплексів престижу”: скловиробничої майстерні в Комарові та скарбів на Волинській височині http://www.inst-ukr.lviv.ua/download.php?portfolioitemid=81
Комментариев нет:
Отправить комментарий