«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Un long édito convenu, mais prévisible, d’AdB avec tous les poncifs et les éléments de langage de la vulgate propagandiste made in Moscow, paresseusement assénés ad nauseam, qui se réduit purement et simplement à un calque de la vulgate douguinienne, comme d’habitude.
C’est ce qu’il y a de pire dans ce numéro et d’autant plus décevant de la part d’un homme qui a contribué à la formation de nombre d’entre nous et au renouveau de notre corpus doctrinal, avec des positionnements d’ordinaire stimulants, sinon pertinents.
Mais sur cette question, c’est un naufrage intellectuel avec un alignement pur et simple sur la Russie, ce qui n’est bien sûr pas nouveau (cf. notamment un entretien donné en 2012 à la revue italienne Eurasia, repris dans son dernier recueil paru, « Contre l’esprit du temps », p: 206-216) avec les vaticinations sur le coup d’état américain de Maïdan, l’offensive de Poutine justifiée (ayant préventivement empêché une offensive ukrainienne prétendument envisagée dans le Donbass) et le « malheureux peuple ukrainien » réduit au statut de figurant et de proxy d’une guerre américaine.
Bref, une évocation hollywoodiennement binaire de ce conflit sous le prisme de l’alignement inconditionnel sur une vision fantasmatique de la Russie et d’un anti-américanisme obsessionnel et hystérique, pour reprendre l’expression malheureusement pertinente de Guillaume Faye.
La dimension identitaire, historique et mémorielle déterminante dans cette guerre et que je m’efforce de souligner pour, ad minima, un débat qui n’a jamais eu lieu dans les colonnes du magazine , est opportunément jetée, une fois de plus, aux oubliettes, ce qui fait que l’on repassera pour la défense de la « civilisation européenne » (dans laquelle s’inscrit la question ukrainienne) qui s’arrête aux frontières mouvantes d’une Russie eurasiatique revanchiste, objet de toutes les complaisances et de tous les renoncements.
On trouve ensuite un entretien avec L. Schang qui est relativement objectif ( encore que l’on apprend que le régiment Azov est une unité de «supplétifs étrangers »), un article de Juvin qui nous fait du Juvin puissance 1000 et un entretien avec Douguine, égal à lui-même, au ton moins exalté que d’accoutumée, pas inintéressant de son point de vue naturellement, déjà résumé dans l’édito de son grand ami français.
Комментариев нет:
Отправить комментарий