«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Так от, не поспішайте репостити його заяви, що росіяни - єдиний народ, який не має колядок. У росіян вони якраз є, причому у Владимирській, Рязанській і інших областях, віддалених від українських територій, вони нагадують українські та білоруські і лише на деяких територіях Центральної Росії поступаються овсеням, а на російській Півночі - так званому винограддю, ну явно принесеному з Півдня, тільки в дуже давні часи. Співчуваю, але це факт. Чи принесені ці колядки тисячу років тому разом із назвами річок і місті Владимирі-Суздальському - Либідь, Ірпінь і Почайна, а чи походять із давніших часів, поки що говорити важко. Проте вони є.
Слово "коляда" (а також "колядовать" і "колядовщик") зафіксоване в більшості говірок російської мови, не лише в сусідніх з українцями та білорусами. Співчуваю знову, але теж факт. Просто це праслов"янське слово й воно є в усіх слов"янських мовах. Юзьо колись намагався вивчитися на аж цілого вчителя української мови, тож мав би це знати.
Але він, утім, за фахом не працював. Був художником-оформлювачем і вантажником. Так що може й не знати. Його інформаційний вкид - чистісінька провокація, щоб українець радісно поділився "гурра-патріотичним" баченням, а пересічний російський українофоб іще радісніше його посадив у калюжу й висміяв. Хоча насправді існує багато інших етнографічних реалій, яких у росіян нема і якими ми можемо пишатися як унікальними. І самих росіян можемо повчити, як берегти колядки.
Натомість народ, у якого зимова календарна обрядова поезія під чуйним впливом католицької церкви практично зникла і лишилася лише на прикордонні з українцями, дійсно існує. Це поляки, яких Винничук ніжно любить.
Саме так - колядки в росіян, вірогідно є якраз "іспанським", а не субстратним компонентом місцевої "мексиканської" культури. Тому саме на цьому прикладі викрити їхнє "індіанство" не вийде.
Там ситуація, очевидно, така.
Від балтів-голяді і кривичів - овсені Центральної Росії, як у білорусів і литовців.
Від ранньосередньовічної колонізації Півночі словенами з Півдня, які витіснили, за літописами кривичів і перейменували ріку Мутну на Волхов, - оті винограддя на землях, де виноградної лози не росте.
А від колонізації Києвом у Х-ХІІІ століттях, - коли було знищено в"ятицькі міста, зроблено з них купку гною й набудовано Володимирів, Ярославлів, Лучеськів, Холмів, Перемишлів, Любліних, Галичів і Солигаличів, Дорогобужів, Коломн, Звенигородів, Дубн, Виноградових і інших "Нових Амстердамів (Йорків)" із західноукраїнськими назвами..., - колядування з міхоношами й колядками. Там ще цікаво, що коляда за деякими текстами йде з Новгорода. Може, є й коляда з Києва? Шукати треба. Так що якраз факт НАЯВНОСТІ у Росії колядок цікавіший для нас за їхню вигадану відсутність.
Але це все потребує дослідження. Наукового. З першоджерелами, текстологією й картографуванням, а також кореляцією з іншими даними. Тоді буде видно багато що не зовсім політично приємного для росіян і цікавого для нас.
"Кончіта Вурст" Винничук хоче осідлати патріотичну хвилю (слов"янин знайшовся), але відсутність у нього загальної ерудиції не дає йому змоги сказати щось переконливе. Тому він бреше й вигадує, а поверхнева брехня на користь не йде, бо "ісконникам" її легко спростувати (не заглиблюючись у історію появи тих колядок на їхніх землях, так само, як не заглиблюються, які автори першими познайомили з казкою про Снігуроньку), просто спростувати.
Українці мають бути пильними й уникати таких самопальних гурра-патріотичних заяв, а копати глибше, тоді пихатих сусідів можна добряче взути.
Комментариев нет:
Отправить комментарий