«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Нерівноскладові римовані вірші давніх років дійшли до нас у нечисленних писемних джерелах, яким пощастило вціліти. Знаходимо ми їх за 1580 р. в передмові до Острожської Біблії; рівноскладові й римовані - за 1581 р. в „Хронології“ Андрія Римші тощо. «Перший тип знайшов відгомін у свобіднім розмірі українських дум, другий у незлічених українських піснях ліричного, а по частий історичного змісту» [В. Н. Перетцъ, Историко-литературныя изслѣдованія и матеріалы, т.I. С.Петербургъ 1900, стор. 421].
Одним із вцілілих джерел, яке зберегло українську мову XVI ст.-початку XVIІ ст. – надрукований малознаним польським віршарем Яном Дзвоновським текст української пісні, яку він почув і зафіксував (нехай і з деякими помилками, які можна пробачити не носію мови) для наступних поколінь. Цей унікальних запис дав нам змогу віднайти коли не прототип, то бодай найстаршу і найповнішу форму цікавої та досить розповсюдженої, та тепер уже майже забутої української народної пісні, а також і чудовий зразок того, як звучала українська мова більш як 400 років тому.
Польский автор зробив власний опис зафіксованої ним пісні і її героя (польською):
«Konterfekt cudowny у siła Kozaka Płachty, Ukraińca, który był przyciągnął z Saydacznym kozakiem do Morawy we dwudziestu tysięcy Kozakow wybornych у dzielnych Mołodcow przeciw ludziom niechrzescianskim w roku 1620».
А далі виклав пісню українською мовою, як він її почув і зафіксував в 1625 році:
"Пісня про козака Плахту"
Кулина.
Ой козачейку, пане-ж мій,
Далек же маєш домик свій?
Козак.
При березі, при Дунаю,
Там я свою хижу маю:
Ліс зелений, оздоблений
Красним цьвітом, густим листом,
То дім мій, то покій.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
На чім же буде поїзд мій?
Козак.
Посажу тя за бедрами,
Привяжу тя тороками,
Бог над нами, кінь під нами,
Ти зо мною, я з тобою,
— Побіжим, поспішим!
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Який же буде покарм твій?
Козак.
Будем їсти саламаху,
Козацькую затираху,
При криниці без тескниці,
Будем їсти, будем пити,
Викрикати, облапяти.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Що за роскіш буде мені?
Козак.
Да в день будеш конї пасти,
В ночи при мнї ляжеш спати,
Опівночі. З всеї мочі,
Очучу, Преврочу
Дівоньку к серденьку.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Який же буде постіль твій?
Козак.
Войлочище під бочище,
А сїдлище в головище,
В дубровицї на травиці
Я закрию і прикрию
Гормаком, жупаном.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Сподобав ми ся живот твій.
Козак.
Любо-ж тобі горювати?
Дай преч з тобов поїхати!
Кулина.
Душе моя, я вже твоя!
Козак.
Ручку дай, а всідай!
Кулина.
Я твоя!
Козак.
Ти моя!
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Не донесе нас коник твій.
Козак.
Не жури-ж ся ти для того,
Найдем в полю коний много,
А не найдем, то піш підем.
Нич лихого для любого
Пішки йти, з ним бути.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Далек-же іще домик твій?
Козак.
Юже геть ті Запороги,
Кінець нашої дороги.
Тут козаки все юнаки:
Здобуває — пропиває,
Що має — програє.
Кулина.
Гой козачейку, пане ж мій,
Которий же то домик твій?
Козак.
Ген катера розбитая,
Опанчою прикритая,
То мій херем, то мій терем,
Тут ховаю, що-же маю:
Рубашку, сермяжку.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Вельми то благий єсть скарб твій
Козак.
Козак щаслив, хоть не богат,
Нікому нич не виноват.
Він горює, він чатує:
Де піду — здобуду,
Боярин, Татарин.
Кулина.
Да й що-ж ми то за бесіда,
Ні приятеля, ні сусіда!
Ти ся здобувати пійдеш,
А мене смутну відійдеш:
Ні з ким жити, розмовити,
Ні сестриці, ні зовиці
З козаком, гуляком.
Коли буде того много,
Пусть мене до дому мого.
Козак.
Коли схочеш поїхати,
Не буду тебе тримати.
Борзо всідай да й од’їжджай
Ко чортом, всім лихом,
Люб човном, люб коньом.
Кулина.
Долї-ж моя нещасная!
Чого-м ся я дочекала;
На діл мене несла вода,
Тепер мене женеть біда.
Що ж ділати? Проклинати?
Би пропав, що мене взяв
Дівчину зведену!
Поширюйте, плекайте історичну пам'ять, насолоджуйтесь красою нашого, рідного, свого.
Комментариев нет:
Отправить комментарий