«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Признаками этнической общности поморов являются: этническое самосознание и самоназвание (этноним) «поморы», общность исторической территории (Поморье), общность культуры Поморья, общность языка ("поморская говоря"), национальный характер, этническое религиозное мировоззрение (Поморская Староверческая Церковь), общность традиционной экономики и другие факторы.
Поморская культура пришла на Север из Новгорода в XII-XIII веках. Новгородцы сюда приходили на своих судах рыбачить. Здесь были несметные богатства: красная рыба, жемчуг, пушнина. Постепенно стали образовываться постоянные поселения, Варзуга, например, одно из таких древних сёл. Кроме культуры, которая за столько времени сильно изменилась, у поморцев еще своеобразный архаичный язык и свое вероисповедание старообрядческого толка, что существенно отличает их от русских.
Культура Поморья своеобразна и значительно отличается от культуры народов средней полосы России. Во многом это продиктовано родственностью с культурами народов стран Северной Европы. В Поморье были выработаны наиболее художественно значительные формы – подобные готическим церквям Западной Европы шатровые храмы, достигавшие большой высоты. Восьмискатная пирамида – «шатер», поставленная на восьмиугольную «клеть», оказалась устойчивой и при осадке здания и против сильных северных ветров. Эти храмы не принадлежали к византийской традиции. Высшая православная церковная иерархия смотрела на них с неодобрением. Но народ продолжал строить по-своему. Шатровые постройки «деревяна верх» не только держались веками в Поморье, но и создали новую традицию, стали излюбленной формой национальной архитектуры поморцев, которую позже восприняли и сами московиты.
Йозы (или азы) – характерная для поморской культуры ограда из наклонных жердей, не применявшаяся нигде в России, кроме Поморья. Любопытно, что такие же ограды распространены и в Скандинавии, что говорит об общих истоках этих северных культур. Йозами поморы огораживали пастбища, для защиты скота от лесного зверя.
В отличие от великороссов поморы не огораживали свои дома оградами или высокими заборами, так как воровства в Поморье никогда не было. Уходя из дому, помор ставил к дверям «забору» - палку, кнут или метлу, и этого было достаточно, чтобы никто из соседей не заходил в избу, пока «хозяева не воротяцце». Цепных собак для защиты дома поморы никогда не держали. Как, впрочем, и их соседи коми тоже.
Поморьем в старину называлась обширные территории Европейского Севера: от Норвегии до Северного Урала, от арктических архипелагов до Вологды. Впоследствии термин Поморье стал размываться, этноним «поморы» стал вытесняться обезличенным термином «северяне», однако несмотря на активные процессы ассимиляции поморов в великоросском этносе (этноним великороссы возник только в ХІХ веке), поморы сохранили свое этническое (национальное) самосознание до наших дней.
Комментариев нет:
Отправить комментарий