Якби не перші праведні халіфи, які в середні віки здійснили грандіозні завоювання, ніхто б тепер, крім вузькоспеціалізованих фахівців, не знав би Пророка Мухаммада.
Якби більшовики не здійснили більшовицької революції, тільки вузькоспеціалізовані фахівці сьогодні знали б, хто такий Карл маркс.
У школах від Далекого Схду до каліфорнії будуть вивчати героїчні біографії Шевченка, Гонти, Залізняка, Махна, Петлюри, Шухевича у тому випадку, якщо ми з вами і ті, що прийдуть після нас, зуміють таки добряче струсонути світом. І ті імена, які сьогодні відомі лише в Україні, завтра стануть знані всьому світові.
Сьогодні релігії не актуалізовані. Вони відчужені і сприймаються обивателем як щось відсторонене від реального потоку життя. Людина не усвідомлює, не осмислює себе у контексті релігії. Навіть для найбільш набожних, процес осяяня себе хресним знаменням дорівнює звичці мити руки перед їжею і витирати ноги перед порогом.
"Плюшевий" ристос, "пластиковий" Пророк Муххамад, "бляшаний Будда - це персонажі, які нікому не загрожують і тому нікому по-справжньому не цікаві. Вони просто прикрашають серванти. Ікони сьогодні модно вішати на стінах. Саме тому, що від них не відчувають загрози. Ікона ні до чого не кличе. Вона не накладає на тебе жодного зобов'язання.
Це ставлення до ікон, як до прикрас зумовлене тим, що ми - недостатньо християни. У багатьох життєвих випадках і ситуаціях ми взагалі поводимо себе не як християни. Проходимо повз храм, знаючи, що там, на олтарі, лежать мощі святого, не обтяжуємо себе хресним знаменням. Споживаючи в ресторані їжу, не молимося, боячись: "А що про мене подумає отой за сусіднім столиком ?" Не знаємо "Отче наш ..." і "Символ Віри". Належним чином не шануємо християнських свят і не дотримуємося постів. І вже тим більше не приймаємо Святого причастя.
Раніше у людини кололо в грудях, коли вона краєм ока бачила ікону. бо вона згадувала, що смерть виповнена неймовірного значення. І кожен має зіграти свою смерть, наче виставу, так, щоб Янголи на небі перепитували один одного про тебе. Ми маємо позбутися цих "плюшевих", "пластикових", "бляшаних" персонажів. Ми маємо повернутися до Христа як Вседержителя, як Бога Живого. Прийняти Його через Святе Причастя у власне серце.
Нещодавно у Луцьку чудесним чином була віднайдена ікона Холмської Божої Матері. Ця надзвичайно цінна чудотворна ікона, яка значно старша і цінніша за ікону в Острій Брамі, за Володимирську Божу Матір та інші християнські святині. Вона збереглася значно краще, ніж всі ці аналоги, яким вклоняються поляки, литовці, росіяни. У ній по краю просвердлені дірки, бо її використовували як прапор.
Ікони для наших предків були бойовими прапорами. Вони брали свої святині, несли їх перед собою, самі йшли у бій під ними. І билися під їх омофором. Поза сумнівами, культ цієї Божої Матері стане найважливішим культом в Україні вже найближчим часом.
Святині існують для того, щоб іти за ними у Вічність. Святині існують для того, щоб з ними перемагати. Святині існують для того, щоб умирати за них.
Христос - це бойовий прапор. Він небезпечний для нас і наших ворогів. Ми маємо частіше використовувати меч, який він нам приніс.
Комментариев нет:
Отправить комментарий