1. Вступ та методологічна база
Дослідження Михала Лучинського присвячене реконструкції образу давньослов’янського бога Велеса/Волоса на основі методології етнолінгвістики та когнітивної лінгвістики, розробленої Люблінською етнолінгвістичною школою (Єжи Бартмінський та його послідовники).
Замість класичних порівняльно-історичних моделей (наприклад, теорії «основного міфу» В'яч. Іванова та В. Топорова, яку автор піддає критичному перегляду) М. Лучинський застосовує інструмент когнітивного визначення (категоризації). Мета праці - побудувати когнітивне визначення Велеса/Волоса як структурованої концептуальної одиниці, що відображає слов'янський мовний та міфологічний образ світу (SJSW – Słowiański Językowy Obraz Świata).
Джерельною базою розвідки є:
Давньоруські писемні пам'ятки («Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», житійна література, ходіння, поучення проти язичництва).
Слов'янська топоніміка, мікротопонімія та онімія.
Етнографічні, фольклорні та фразеологічні матеріали (зокрема, пізніші народні вірування про лісовиків, чортів, святого Власія, Миколу тощо).
2. Структура когнітивного визначення Велеса~Волоса
Відповідно до принципів когнітивної етнолінгвістики, концепт «Велес~Волос» аналізується через систему специфічних фасет (аспектів / тематичних категорій), які разом формують цілісний науковий портрет божества в традиційній свідомості.
2.1. Фасета «Назва та етимологія» (Nomination & Etymology)
Автор розглядає фонетичні варіанти імені: праслов. *Velesъ (давньорус. Велесъ) та *Volsъ (давньорус. Волосъ).
Гіпотеза Лучинського спирається на розмежування цих форм: праслов. *Velesъ пов'язується з семантичним полем «потойбічний світ», «мертві» (пор. балтійські паралелі: лит. vėlė «duša mirusiojo», Vėlinės «день поминання померлих»), тоді як *Volsъ етимологічно корелює з волосом/вовною та скотарством (праіндоєвроп. *wel- «вовна», «волосся»).
Відбулася пізніша контамінація (злиття) двох самостійних або суміжних культових образів в єдину теонімічну систему.
2.2. Фасета «Оповідач / Суб'єкт сприйняття» (Perspective)
Лучинський підкреслює, що міфологічний образ конструюється крізь призму носія традиційної культури. Погляд на Велеса відображає архаїчну дуалістичну опозицію: «свій / сакральний / захисник» проти «чужий / небезпечний / потужний».
2.3. Фасета «Сфера компетенції та функції» (Functions & Domain)
У праці виокремлюються три ключові функціональні домени Велеса:
«Скотій бог» (покровитель худоби та багатства): Захисник домашніх тварин (корів, овець, коней), що забезпечує добробут та достаток спільноти. Слово «скот» у давнину мало значення не лише тварин, а й грошей, майна, скарбу (пор. давньорус. скотниця «скарбниця»).
Володар потойбіччя та царства мертвих: Опікун душ предків (хтонічна функція). Його обитель - луки/пасовиська побіля «того світу» (пор. концепт Наві / Вирію як пасовиська душ).
Покровитель поезії, магії та віщування: Контекст «Слова о полку Ігоревім», де Боян названий «Велесовим внуком», вказує на сакральний зв'язок Велеса з ритуальним співом, поетичним натхненням, знахарством і магією.
2.4. Фасета «Локалізація та простір» (Space & Habitation)
На відміну від Перуна, чий простір - це «верх» (nebo, góra, dąb), Велес локалізується у нижньому просторі:
Вода, болото, низина, низи, підніжжя гір (пор. київський ідол Волоса на Подолі, біля води/торговельних рядів, тоді як Перун стояв на горі).
Границя між світом живих і мертвих (ліс, межа, потойбічні луки).
2.5. Фасета «Зооморфні та антропоморфні риси» (Appearance)
Архаїчний зооморфізм: зв'язок із рогатою худобою (бик, тур, цап), а також із змієм/ведмедем (як володарем лісу та підземного світу).
В антропоморфному вигляді - дідоподібний старець з довгою бородою (ідея волосся/бороди як акумулятора життєвої сили та врожаю, пор. обряд «в'язання Волосової бороди» на полі під час жнив).
2.6. Фасета «Релігійно-культовий контекст та атрибути» (Cult & Rituals)
Присяга: На відміну від дружинників/воїнів, які присягали Перуном і зброєю, купці, ремісники та простий люд присягали Волосом і золотом/худобою (згідно з договорами Русі з Візантією X ст.).
Жертвоприношення: Приношення снопів, перших плодів жнив, тваринних жертв.
3. Критичний перегляд теорії «Основного міфу»
Михал Лучинський у статті робить важливий теоретичний крок, піддаючи сумніву класичну реконструкцію В. Топорова та В. Іванова про космічний поєдинок Перуна-Громовержця та Велеса-Змія.
На думку М. Лучинського, семіотична опозиція «Перун (верх) – Велес (низ)» справді існувала в пантеоні як структурний дуалізм, але ідея їхнього постійного ворожнечого поєдинку як центрального сюжету слов'янської міфології надмірно спекулятивна й нерідко спирається на невірно інтерпретовані пізні фольклорні мотиви про Юрія/Іллю та Чорта/Змія.
Велес і Перун розглядаються автором скоріше як комплементарні (доповнюючі) полюси соціокультурної та космологічної системи давніх слов'ян (військово-князівська сфера проти господарсько-поминальної).
4. Християнська трансформація концепту
У другій частині аналізу автор показує, як після хрещення Русі та західно/південнослов'янських земель концепт Велеса розщепився й деконструювався в народному християнстві:
Святий Власій (Святий Влас / Błażej): Через співзвуччя імен та дату вшанування перебрав на себе функції опікуна худоби.
Святий Миколай (Микола): Спадкував риси милосердного заступника людей, покровителя багатства, мандрівників і підземно-водних шляхів.
Демонологічний пласт (Лісовик, Чорт, Нечистий): Хтонічна та підземно-зміїна природа Велеса була демонізована офіційною церквою, перетворивши його ім'я на евфемізм для позначення нечистої сили (пор. чеськ. Veles у значеннях «чорт», «біс» у середньовічних джерелах).
5. Загальні висновки дослідження
Синтез когнітивної деталізації: Автор успішно формулює цілісну когнітивну дефініцію Велеса~Волоса як комплексного міфологічного концепту, структура якого складається з чітко розмежованих семантичних фасет.
Багатоаспектність образу: Велес у слов'янській мовній картині світу постає не просто «богом худоби», а фундаментальним архететипом, який об'єднує економічний добробут (скот/золото), космічний низ (воду/землю/потойбіччя), опіку над душами померлих предків та сакральну естетику (ритуальне слово/поезію).
Методологічне значення: Праця М. Лучинського є прикладом строгого етнолінгвістичного аналізу, що дозволяє очистити реконструкцію слов'янського язичництва від кабінетних міфів та кальок, спираючись на верифіковані мовні та фольклорно-етнографічні факти.
Комментариев нет:
Отправить комментарий