Концепт "провини за війну" з легкої руки Олексія Толкачова опинився у центрі суспільних дискусій. Очевидно, що в популярному дописі він використаний радше як риторична фігура, що називається, "ради красного словца". Але отримав потужний резонанс в колективній психіці.
Насправді, в той чи інший спосіб, пошук винних за війну ведеться всередині українського суспільства постійно і наполегливо. Для когось це Порошенко, а для когось Зеленський, для когось російськомовні, а для когось націоналісти. Хтось бачить причину війни в "ресентименті", а хтось у присутності радянської символіки та/або в намаганні більшості жити мирним життям у період 2014-2022.
За цими звинуваченнями, майже завжди, стоїть чиясь образа або травма, тому їх важко спростувати або взагалі оперувати в цьому дискурсі раціональними категоріями. Тим більше, коли колективними емоціями маніпулюють з політичною або ідеологічною метою.
На жаль, усе це дає ефект. Українське суспільство схильне засуджувати, а не розуміти, впадати у відчай, а не шукати шляхи виходу з кризи. З моральної точки зору, така реакція є зрозумілою, але якщо ми застрягнемо в цій трясовині хворобливої емоційності, то ми ніколи не вийдемо назустріч своєму спільному майбутньому.
Нам потрібна культура відповідальності, а не культура провини.
Andrij Bondar
Фраза "українці заслужили на війну" в моїй травмованій свідомості еквівалентна фразі "українці не мають права на існування". І я думаю, що в багатьох саме таке враження. Це типовий геноцидний наратив, звичний для практик імперського садо-мазо, який пробують нам згодувати під виглядом внутрішньої, прекраснодушної типу-самокритики: ви винні, тільки ви винні в усьому, а найголовніше в тому, що наважились дожити до сьогоднішнього дня.
Igor Holfman
Війна по суті для нас вітчизняна, антиколоніальна, національно-визвольна. Говорити, що українці "заслужили на війну", це все одно що говорити "українці не заслужили на суверенітет".
Комментариев нет:
Отправить комментарий