«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Дискусія була присвячена формуванню локального знання і йшлося про англомовний переклад книги латиноамериканського філософа-марксиста Luis Tapia, в якій він аналізує і відкриває світові ім'я болівійського соціолога Rene Zavaleta Marcado. Зокрема, всі учасники дискусії і зала намагалися перекласти англійською поняття "motley society", яке запропонував Завалета.
І притягальним центром виявилася саме Співак. Вона традиційно підриває усталене та замкнене академічне середовище, апелюючи до вироблення нових інтелектуальних дискурсів.
Вона говорила про творення локального знання і його революційне значення для західного інтелектуального середовища. Колись вона ввела Жака Деріда в американський інтелектуальний світ, і це стало поштовхом для нових методологій (і нової моди) на деконструкцію. Її поняття "субальтерна" і його права говорити важко переоцінити для гедерних і постколоніальних студій. Вона фактично підривала західне знання теоріями, поняттями та іменами, беручи їх із іншого культурного і національного середовища і тим самим розширюючи епістемологічний горизонт знання. Як вона підкреслювала, важливо підривати тотальність, продукувати протилежності, відкриватися зовнішньому, щоб народилося нове знання.
Мене особливо зачепили її міркування про роль іншого / локального / геокультурного / інонаціонального в цих процесах. Цього разу дискусія була організована департаментом латиноамериканських студій і на ній було мало слухачів. Співак прямо сказала, що якби це була дискусія навколо англомовних авторів чи ідей, то зацікавлення було б більше і людей було б більше. Тим важливіше проштовхувати інакші ідеї, імена, дискурси, взяти з інонаціонального грунту.
Коли йдеться про дискусії на українську тематику, то по великому рахунку слухати приходять самі українці, або публіка, переважно повязана з Україною. Звичайно, якщо це політичні дискусії, ситуація трохи краща. Безперечно і те, що в ситуації нинішньої російсько-української війни інтерес є значно ширший. Але яке українське ім'я (не політика, а філософа, мислителя, вченого) може викликати зацікавлення західної інтелектуальної публіки, тим більше якось революціонізувати його? Думаю, це зробили слова і явища, пов'язані з Україною, як наприклад Чорнобиль, Голодомор, Євромайдан.
Але чи можемо ми знайти ідеї, імена, які можна було б "вкинути" в західний дискурс, щоб розпочати дискусію, діалог, відкрити новий епістемологічний горизонт? Звичайно, це питання риторичне. Причому справа не лише в тому, чи є достойні. Але це мусить бути так запакована ідея і бути запропонованою такою людиною, відомою у світі, щоб бути почутою - притягальною/екзотичною/актуальною. Я говорю саме про знання, теорію, методологію. Оце жадання теорії, про яке говорила Співак, продукування знання, його циркулювання та трансфер є надзвичайно цікавими процесами. Зрештою, це також питання деколонізації, яка мусить заторкувати і нашу неприсутність у західному інтелектуальному дискурсі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий