Євген Баран: Микола Ткач як рятівний острівець української культури

Час Риб минув. Кайдани всіх імперій
на порох розпадаються. Земля
запрагла спрагло волі диких прерій.
Її стихія з нами розмовля.

Наради, віче, асамблеї, з'їзди;
союзи, фонди, спілки матерів...
На древі кожний пуп'янок прозрів,
але кора змертвіла і безвіста.

Пробуджуймось. Вже панцир геть протухлий.
Вода зійшла. Пересиха й болото. 
Але в неволю потрапляє дух твій, -
звільнившись рабства, маєш знати, хто ти -

пізнань глибини чи Голгофа мук?
Час Риб минув. Ген царство Водолія -
ми входимо до нього. Чутен згук.
Старий Дніпро на сходинах міліє.

22.10.1990

Умовність наших знань про українську літературу зашкалює. Ми не розвиваємося по висхідній, і навіть не ходимо по колу. Занепадаємо. Від покоління до покоління відбувається деградація цивілізації. Якщо прийняти версію Дмитра Калюжного і Олександра Жабінського (Інша історія літератури. 2001), що вся антика придумана у ранньому середньовіччі, - тоді все стає на свої місця: від Гомера до европейського книжкового ширпотребу, від автора "Слова о полку Ігоревім" до "шлюбних ігрищ жаб" і "бульварних романів",- суцільна деградація літератури. Наша цивілізація іде шляхом згори вниз - від египетських пірамід до розпусних в естетичному несмакові гробівців сучасних політиків і злодіїв в законі.

Але є у нашій культурі, літературі зокрема, рятівні острівці, - люди, які ентузіястично і професійно тримають планку мистецтва, ба більше, - планку життя, -  за яку опускатися не варто. Серед таких авторів відкриваю для себе Миколу Ткача (1942-2019) - поета і етнолога. Ніби запізно, поет пішов у засвіти. Ніколи не буває запізно, коли відкривається тобі новий простір. Ніколи.

Глибина осмислення світу, україноцентричність світобудови, фольклорно-міфологічна основа писань, патріотична складова, неймовірне чуття мови, - все це перетворює літературний досвід Миколи Ткача у взірцевий. 

А тепер питання, - чому пропустили цей досвід за життя автора? Причина проста. Відсутні інституції культури, літератури, які би зосереджували в своїх руках потрібну інформацію. Ні міністерство культури, ні інститут літератури, який зосереджений на мертвих проєктах, ні інститут української книги, ні..., - не займаються стратегічною координацією важливого, а зосередилися на заробітчанстві, виживанні, суспільній кон'юнктурі і корпоративній підтримці. 

І це мине, - казав Соломон. Щось та залишиться. І перед повним крахом цивілізаційним, єдине цивілізаційне виправдання, - нечисленні острівці. Вони, ніби ті рятівні шлюбки із "Титаніка", зберігатимуть історію великого краху...

А нині моїм співрозмовником у просторі є Микола Ткач. Його голос пробиває стіну небуття, зосереджуючись на вічних викликах:

Є вміст вогню. В нім - профіль ката.
І є життя правічний дар.
Є ворог, друг, є - провокатор.
І знак повстань - Холодний Яр.

Первісна віра, первородна.
Згустився час. Схрестилась мить 
Могила ворога холодна,
могила зрадника - болить.

09.07.2006

У цьому поетичному вибраному 2013 року ("У володіннях Волоса". К. 2013. 260 с.) поетом розставлені усі потрібні наголоси. Головне, не втомлюватися шукати, і не втрачати віри. Бо щастя таки можливе, і порятунок у наших руках:

Питаєте про щастя. Може, й є,
коли збороти хтивості і ницість.
Ходити в царстві Сонця навзаєм
і чутись сином Місяця й Зірниці.

03.07.2012

Авторитарні держави домінують у цьому світі. Україна сьогодні є епіцентром боротьби між Добром  і злом. У цій боротьбі важливий кожний Голос, коли він чесний і сильний. Саме таким є голос Миколи Ткача...