«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Мітра з Варуною завжди ходять парою. Мітра і Варуна - це пара, що уособлює відповідно духовну і фізичну силу. І знаходиться в стані єдності протилежностей. І тільки баланс і взаємодоповнення цих двох невід'ємних аспектів державного, суверенного життя забезпечує нормальний хід суспільно-економічних процесів.
Там, де баланс порушено в той чи інший бік - там життя або застигає в тоталітарній нерухомості, або захлинається в хаосі анархії.
У українців, яких добряче поколошкала московська держава, де роль насильства як скрєпи є непропорційно великою, виробилося абсолютно неадекватне й нездорове ставлення до насильства, яке помилково трактується як "добродушність" і "волелюбство" і яке є суттєвою перешкодою для побудови життєздатних політичних структур.
Українці або покірно терплять і виправдовують граничне насильство (раби на панщину ідуть і діточок своїх ведуть), або не приймають ніякого насильства і примусу ні по відношенню до себе ні стосовно інших і з затятістю раба, що зірвався з ланця, кидаються у вир анархії з криками "не буду, не хочу, не стану, не уподібнюся, я не раб, я вільна демократична європейська людина!!!"
І, високо піднявши прапор свободи, не обмеженої ніякою відповідальністю, з благими намірами і мантрами про "нічого кращого людство ще не придумало", виходять на нове коло тоталітарного пекла...
У Дюмезіля в його "Мітрі-Варуні" є фраза, яка дуже точно ілюструє базові світоглядні відмінності між кельтами і германцями, що обумовили історичну поразку одних і перемогу других: "... в Ірландії злий узурпатор - це Брес, що націоналізує майно; у Скандинавії - Мітотин, що приватизує власність".
У індоєвропейському світі існують (і чергуються) 2 архетипові моделі суспільно-політичного устрою.
Одна - з верховним правителем, що є "... активним втіленням общинного, жадібного, казенного, зневажливого, але врівноважуючого, зрівняльного стану". (с)
Друга - з лідером, що є "... фігурою аристократичної федерації або президентом буржуазної асоціації, безсилим ліберальним лідером, чий єдиний обов'язок - який він має неухильно виконувати - захищати кожну людину від заздрощів інших і гарантувати їй, із мінімумом оподаткування за державні послуги, недоторкане задоволення свого особистого інтересу та можливість збагачення". (с)
Германці на початкових етапах своєї політичної генези обрали перший варіант - общинну солідарність і повагу до "сильної руки", що врівноважує і впорядковує гру приватних інтересів - і успішно відбилися від експансії Риму та перейшли в контрнаступ. А вже потім, пізніше, завели в себе і приватну власність, і ринкову економіку, і протестантську етику, і демократію з лібералізмом, і права людини - коли оволоділи Європою (нацизм - націонал-соціалізм, до речі, є поверненням до первинної, архаїчної германської традиції як реакція на національне приниження, що потребувало реваншу - тобто експансії).
Кельти на початковому, перехідному етапі вибрали "ліберальну" модель - і майже зникли з етнічної й політичної карти світу, де залишилася лише одна кельтська держава - та й та - німа.
Дочасна лібералізація, приватизація, партикуляризація суспільства, що передувала вирішенню засадничих безпекових проблем, призвела до того, що величезний етнічний пласт із багатим і самобутним культурним та економічним потенціалом, що простягався від Шаннона до Сяну, був розтрощений і перемелений на субстрат, який "назад" уже не провернути.
Але якщо кельти були поглинені вищою і рівнозначною їм культурними спільнотами (римлянами і германцями), і отримали доволі широкі перспективи самореалізації в рамках римо-германського світу, то українці ризикують піти на харч дикій паразитарній орді. І неадекватність політичної моделі історичним викликам матиме для нас ще трагічніші наслідки, ніж для "волелюбних" кельтів...
Комментариев нет:
Отправить комментарий