«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
– Артур Мьоллер ван ден Брук «Право молодих народів» (1919)
“In Rußland selbst, unter den großen Slawennationen, in denen das Rußentum sich nunmehr individualisiert, besitzen die Ukrainer als die begabstesen und beweglichsten am ehesten die Aussicht, als junge Nation zu wirken: besitzen die sammelnde Kraft, die Kiew schon einmal besaß und die nun zur Landschaft Gogols zurückkehrt. Die katholischen Litauer dagegen, und mehr noch die orthodoxen Weißrussen blieben in einem dumpfen und vernachlässigten Dasein zurück, aus dem sich erst Anfänge einer nationalen Bewußtwerdung heraushoben. Aber auch sie, wie alle dieser jungen Völker, werden allmählich zu den Möglichkeiten jungen Volkstums emporsteigen, werden irgendwie am geschichtlichen Leben teilnehmen und, ein jedes an seiner Stelle, zu ihrer politischen Bedeutung gelangen. Es wird erst in langen Zeitläufen geschehen: aber es wird um so schneller und sicherer geschehen, wenn Deutschland tun kann, woran Rußland nicht denken wollte, und wogegen der Panslawismus immer handelte: wenn es ihnen hilft.”
– Arthur Moeller van den Bruck “Das Recht der jungen Völker” (1919)
Комментариев нет:
Отправить комментарий