«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Тож долучаймося до свята нашого націєстановлення та державотворення, одягнувши вишиванку!
Мало кому відомо, що тренд на поєднання вишиванки з європейським костюмом-трійкою започаткував один студент і випускник Чернівецького університету ‒ Іван Франко! Саме там, закінчуючи останній, необхідний для докторату, 8-й семестр навчання, він запровадив новий манір маркування модерної національної ідентичності вишитою сорочкою.
Іван Франко вирізнявся од загалу своєю націєтворчою автентичністю – він носив костюм не з пишним комірцем та краваткою, але з красивою і вишуканою вишиваною сорочкою.
Друзі, приятелі та приятельки і з України Західної, і з України Великої йому завше дарували вишивані сорочки. Між тими сорочками була сорочка й од Кобринської, й од Олени Пчілки, од Уляни Кравченко, од Трегубової, Алчевської, Бохенської та й багато ще. Син Петро писав, що тато любив одягати вишиванку і в будні, і в свята.
Продовжував свій новаторський підхід до творення модерного образу українського інтеліґента й одружившись. Дружина Ольга Франко (Хоружинська) вправно вишивала сорочки для всієї сім’ї. У вишиваних сорочечках змалечку ходили всі Франчата.
А вже, ставши дорослими, одягнути вишиванку для них означало не лише зберігати вірність традиціям своєї нації, але й зберігати вірність Батькові. Вишита сорочка стала для них атрибутом Франкового роду, визначенням їхньої приналежність до великого народу України.
Комментариев нет:
Отправить комментарий