О. Знойко запропонував версію, що коли, за скіфською легендою, з неба впав Золотий Плуг (разом із Чашею та Сокирою), то з цього часу зоране ним поле стало втіленням Богині Землі: життя й достаток народжувалися вже від одруження світла (у вигляді Золотого Плуга) й Поля. Так Русь стала уніфікованою державою орачів. З того часу народ зберіг свято Весілля Плуга, де молодою виступає зоране поле.
Також А. Х. Краппе реконструював загальноіндоєвропейський міф про Царя-Орача, за яким нового правителя посли повинні обрати саме того, кого застануть за оранкою поля. У цій низці версій до нього долучається мотив жінки-віщунки, що стає дружиною нового короля. Очевидно, тут ішлося про обряд «священного шлюбу», виконуваний на щойно зораному полі.
У поемі Фірдоусі «Шахнаме» перший царя Джамшид (арійський Йїма / Яма), «сонцеподібний з людей» (hvarə.darəso.mašyaŋm), син Вівахванта / Вівасвата, бога сонця, правив 700 років і цей період визначався як «золотий вік», протягом якого панувало безсмертя, не було старості, хвороб, вад. Цар (шах) Джамшид відкрив вогонь, запалив перший священний світильник. Шах Джамшид зображений зверненим до неба з чашею в руках на розписі вхідного портика (айву) палацу царя Гуштаспа. Пам'яттю про царювання Джамшида вважається свято Нового року (Новруз), коли він зійшов на царський престол.
Омар Хайям в «Наврузнома» писав: «Звичай царів Ірану від часу Кай-Хусрау до епохи Йаздігурда, останнього царя Ірану, був такий: в день Науруза перша людина не з родини царя, мубад мубадів (головний жрець), приходив до царя з золотим кубком, повним вином, з перстнем, з дирхемом, жмутком ростків ячменю, мечем, луком та стрілою, чорнильницею та пером, вихваляв і дякував йому перською мовою, як йому належало по чину. Коли мубад мубадів закінчував своє вихваляння, приходили вельможі і пропонували свою службу».
У проекції соціальних реалій для скіфів такими світлими сонячними силами є «скіфи царські» (які єдині з усіх скіфів шанують повелителя копитних Тагімасада), а їх «полюсом» – царська особа як проекція перщопредка-родоначальника Колаксая-«Сонця-царя», забезпечуючого торжество світла над темрявою, плодючості над безпліддям, і діяння якого повторюються під час Новорічного свята (в часі свята Новруз свою перемогу здійснив перський герой Джамшид, і, як описано в «Шахнаме», після цього «він зійшов як сонце, і зазеленіло все те, що висохло»).
Центральна композиція показує священний момент першої оранки:
Цар-Орач із золотою короною з колосся — символ обраного правителя, якого знайшли за плугом
Золотий Плуг — сяє небесним світлом, уособлення світла та божественної сили, що впала з неба за скіфською легендою
Богиня Землі — постать із квітами та колоссям у волоссі, торкається лемеша, символізуючи «одруження» світла й поля
Сакральні символи на передньому плані:
Чаша та Сокира — три священні предмети скіфської легенди (Золотий Плуг, Чаша, Сокира)
Священна сова — символ мудрості та зв'язку з божественним
Святкове частування праворуч:
Люди в традиційних іранських та скіфських одягах
Святковий стіл із їжею та напоями
Атмосфера радості з нагоди пробудження землі
Кольорова гама — теплі золотисті та земляні тони передають єдність сонця, землі та родючості.
Це зображення візуалізує давній індоєвропейський міф про те, як через священну оранку народжується життя й достаток, а землероб стає посередником між небесним світлом і землею.
Комментариев нет:
Отправить комментарий